Lemko

ЛЕМКІВСЬКА ВАТРА


У тяжкi часи нашого вигнання довго думали лемківські дiячi, як вистояти проти насильної асимiляцiї нашого племені, котре розпорошене щоразу швидше піддавалося зубові часу. Минали довгі роки у заклятому мовчанні i щоразу більше малодушних топилося в чужому морi, так як то i було передбачено шовіністичним режимом. Жити 40 років з клеймом українського бандита-різуна, таке не кожен витримував i або ставав нацiональним калікою, або помирав безiменним. Сорок рокiв життя в чужому середовщі - цільком достатній час, щоб людину перетворити в манекен, якому вже дуже добре, бо має що їсти i пити. Сорок років - то бiблiйний час єврейського народу, його вавилонськоi неволі. Чи всi вони уникли асимiляцiї? Сумнівно. Але як настав сприятливий час, масово повернулись на землю своїх предків, тим самим засвідчили перед світом, що народ їх безсмертний. В 1983 р. навіть найбiльшi оптимісти втрачали віру в щасливу зiрку нашого народу i, здавалося, фанатики хапаються за лезо бритви щоб втриматися на поверхні. Справжньою дошкою нашого порятунку виявилася "Лемкiвська ватра 1983", яку організували Володислав Грабан з Криниці, Федiр Гоч з Зиндранови, Павло Стефанівський з Бiлянки, Петро Трохановський з Криниці, а також диригент ансамблю пісні i музики "Лемковина"» з Білянки Ярослав Трохановський. Йому лемківська спільнота завдячує найбiльше, бо ще задовго до "Ватри"» він подарував нашому народу насолоду вiд рідної музики i пісні. Його праця будила сплячих i байдужих, його пісня привертала i конаючих до життя нашого народу. На його концерти люди приїжджали з одного кінця країни в інший, щоб вгамувати спрагу, яка мучила їх продовж довгих десятиліть. Люди плакали з радостi i витирали гіркі сльози національних сиріт i болю, якому не було видно кінця. Верталися по таких концертах до щоденного життя, але рідна пісня бриніла в їх душах i давала іскру надії на краще майбутнє. Розповiдали маловірам про свої враження, переконували, що Лемківщина, не зважаючи ні на що, живе хоч i на руїнах, котрi в майбутньому можна буде відбудувати. Ярославова "Лемковина"» першою наважилась покинути сільські i міські естради i як суверенна газдиня зелених Карпат заспівала на повний голос в пленерi рідних гір. Тихо шуміли ялицевi ліси на Чернянському верху i, здавалося, привітно вітали своїх законних газдiв пісьля довгої розлуки. Посивiлi лемківські газди часто залишали палаючу ватру, при котрiй молодь пописувалася знанням лемкiвської говірки, історії, географії, i пiдпираючись кийком, занурювались в гущавину щоб подихати живичним повітрям, пригадати собi смак карпатських ягід, понюхати запах знайомих грибів i напитися чистої джерельної води. Прекрасний спів "Лемковини"» великим дзвоном відбивався вiд гори до гори, вiд Верху до Ротунди, від Дiву до Псарова i через конечнянські сині гори переходив на Закарпаття до наших братів русинів. Для рiдної пісні не існує режимних кордонів, бо нісня - то чарівна невидимка, яку нiхто не може вкрасти чи вбити. «"Гори наши гори, гори наши Карпати, пихто не зна, знав не буде, кілько ви в нас вартате". Аж тут, на лоні природи, "Лемковина" показала себе i що може дати з себе під рідним небом. "Никому ми вас не даме, гори наші Бескиди, бо нам дати не казали наші діди-прадіди". І здавалося присутнім, що на збезчещених могилах наших предків знову зацвіл зелений барвінок, постали побити хрести i зашуміли плакучі верби. І здавалося, що це співають не лемківські вигнанці, а небесні Херувими в наших загарбаних церковцях "Достойно ест якоже воїстинну..." вони є нашi днесь, днесь i назавжди. В музиці "Лемковини"» вчувалися великодні дзвони з дитячих літ, котрi кришать кригу нашої душі, розривають кайдани нашої неволі i зрушують основи навіть вавилонської тиранії.

Така була перша "Лемківська ватра"» на Поляні мiж селами Чорна i Устя Руське, котру за уповноваженням ватряного комiтету 21 липня 1983 р. підпалив автор цих рядив.

Наступні «Лемківські ватри» в Чорній, Ганчовi, Бортнім, Ждині приваблювали все бiльше наших людей різного віку i професії. Якщо на першій було коло 300 учасників, то вже в Ждині (1991 р.) майже 10,000 осiб. Але це вже подув в Європі східний, теплий вітер «гласности» i на нашу вже славну "Ватру" загостили люди з рiзних кінців світу. Масово з'їхалися лемки i з Чехо-Словаччини i з України, було багато гостей з-за "велькой млаки" інших західних країв. Великим даром Божим є Воля, а вже в своїй хижi, i на своїй землi, вона, як повітря, без якого нема життя. Жоден з европейських народів не знає так цiни волi, як українці, отож будьмо гідні самостiйностi i даймо волю навіть тим, хто продовж віків позбавляв нас вiд неї.

Previous Page



Index

Copyright ®1997 Jon W. Madzelan
This Home Page was created on Saturday June 5th, 1999
Most recent revision Saturday June 5th, 1999