Child's kingdom

ДИТЯЧЕ ЦАРСТВО

Змалку лемківську дитину батьки привчали до корисної праці на благо цiлої родини. Як тiльки дитина навчилася говорити, то зранку i ввечерi була зобов'язана повторяти за родичами слова молитви перед святими иконами, що висiли під повалом (стелею) над хатнім столом. Той четвертий кутик лемкiвської хижi був «святая святих, де на колінах молилася ціла родина i де споживала хлiб насущний, на який чесно заробила. Часто п'ятирічна дитина мала обов'язок пильнувати на подвiр'ї маленьких курчат, каченяток, гусенят, що зрештою було цікавим заняттям, кидати камінчиками до нахабних сорок чи ворон, якi сiдали на калениці (закінченні даху) або на плотi i чигали на пташенят. Коли гусенята підростали настільки, що могли вже добре скубати траву, пастушок з кийком в руці заганяв своє стадко (кирдiль) - на рiчку, де в компанії таких самих пастушків сусiдiв перебував цілими днями до пiзньої осенi. Пастушок мав довгу обідню перерву, під час якої мiг поспати, бо вставав зранку зi сходом сонця. Гусей на той час заганяли в спеціальну загороду або інше господарське приміщення. Але головне пасіння гусей було по обiдi i треба було їх не раз гнати далеко за село на широке розливисько, яке називали «камінці» або в горiшнiй кінець села «рiчку». Пастушки брали зi собою «мериндю», котру споживали разом при палаючiй ватрi. Але тут маленькі пастушки мали свiй обов'язок стерегти кожну гуску, як око в головi, бо хитрі лисиці чатували. Як тільки пастушок послаблював увагу - то ввечерi був караний. Найчастіше пастушки ділилися на двi групи: дівчаток i хлопчиків, якi рiзнилися своїми забавами. Дiвчатка робили з різного ганчiр'я ляльки, лiпили з глини книшi i паски i пекли iх на сонці. Хлопці ловили рибу i раків, бiгали по урвищах, стріляли з лукiв до «ворога», бавилися у вiйну, про котру чули вiд батьків. Будували з каміння i галуззя фортеці i руйнували їx на погибель ворога. Інколи об'єднувалися i всi разом бавилися у весiлля i тодi співам не було кінця. Чи то залежало вiд погоди, чи вiд чогось іншого, але старi люди жартували: «Буде ляло, бо гусяре співають». Але не був то звичайний жарт, бо вже зранку справдi падав дощ. Були то щасливi дитячі роки, про котрi з жалем розказуємо своїм внукам на чужині.

Previous Page. .Next Page



Index

Copyright ®1997 Jon W. Madzelan
This Home Page was created on Saturday June 5th, 1999
Most recent revision Saturday June 5th, 1999