Wedding, wedding...

ВЕСІЛЛЯ, ВЕСІЛЛЯ...

Одним з найбiльш пам'ятних днів у житті людини є безперечно день весилля, яким би весілля не було: «гучним на цілі гори, скромним, тихим, церковним чи цивiльним. Багато чого з роками забувається, але весiлля-нiколи. Переважно воно веселе i повне рожевих мрiй на майбутне, якi інколи збуваються. Інколи немилосердна доля все переплутає, приходять розчарування i бiль, модне зараз розлучення, але весілля залишається в пам'ятi назавжди. Потiм одружуються знову, щоби «попасти на спільний характер». Вiдомi весілля для маєтку чи слави, а тому нещасливi, але в цей день треба бути веселим хоч «самi сльози ллються». Все це бувало i на Лемківщині, окрiм, звичайно, розводів. Оженився - пропало, жий з нелюбом до гробової дошки. На цю тему особливо велика у лемків співана спадщина.

Але повернемося до бучного весiлля «на цілі гори» - направду веселого i щасливого, бо таких весiль було найбільше. Як прекрасна карпатська природа, неповторні лемкiвськi гори, такi ж неповторні були колись наші весiлля в рiзних районах чи навіть сусiднiх селах. Якщо в Кроснянщині дружби носили топірці, закачурені капелюхи з малими крисами, то вже на західній Лемківщині цього не було. Тут дружба мусив мати в руці криву козацьку шаблю (дерев'яну) i капелюх з великою тулiєю). Топірці тут вважалися польськими (гуральськими) i про них не могло бути навiть мови. Також дружки в останні роки крiм тибетних запасок мусiли мати гарно вишиті блюзки i гарні оздоблені намистинами корсетки (той стрiй після нашого вигнання названо краківським). Крiм того i дружби i дружки мали багато прикрас: блискіток, пер, стрiчок. Тільки молодi були в бiлих «повияках» (мелодий тiльки сорочці), заквiтчаних миртою i барвінком.

На лемківським весiллi не було звичаю кричати «гірко», щоб молоді для втiхи гостей раз по раз цілувалися за столом. Єдиний раз молодi цілувалися прилюдно в присутностi священика після шлюбу.

Прекрасною була давня лемкiвська традиція весiлля з Богом на устах, з веселим співом i невинним жартом. Пiд кінець весiлля хтось вже захриплим голосом обов'язково нагадував молодим: "Весiлля ся кінчит, бiда ся зачинат - пані млада плаче же юж не витримат".

Previous Page. .Next Page



Index

Copyright ®1997 Jon W. Madzelan
This Home Page was created on Saturday June 5th, 1999
Most recent revision Saturday June 5th, 1999