Спомин о Няню - Ярослав Горощак



Білцарівскы парібци довоєнных - тридцетых років. З ліва на право: Андрий Галябурда, Ваньо Трохановскій (Сидорів), Сивестер Трохановскій, Ваньо Горощак, Миколай Костельник, Афтанас Малиняк. Знимку прислал редакциі Нестор Репела з Донбасу.

Няньо мій был найстаршым сыном Антония і Мариі Ковальчык. Бродил ся в Білцаревій повіт Грибів 7-го Квітня 1915-го рока, в найбарже горячым (в нашых горах) році І-шой Войны Сьвітовой. Хрещений в грекокатолицкій церкви в Камяний, (бо з Білцаревы Австриякы взяли сьващенника до Талєргофу). Австрияцко-Мадярскы войска кватерували в тым часі в наший хыжи і при купели малого Ванця воякы метали до вановці срибны піняжкы, жебы был здорив і мал в жытю щестя новий пришлий жолнір „його цисарско-королівской высокости".
(По Няню вродили ся штыри сестры: Ольга, Анна, Йоганія і Ксандра. Потим брат Ярослав, іщы дві сестры - Милька і Мария наймолодший брат Василь. Разом Было іх 9-теро. Ксандра, Милька і Ярослав вмерли на Україні. Олька выдала ся за Поляка Пєтрека Кручка і вмерла іщы в горах. Анна ся выдала за Ярослава Гербута і тіж вмерла в горах. Йоганія за Миколая Костельника і разом выіхали на Украіну. Тіж юж не жыє. Мария ся выдала за Украінця Івана Демковича, а Василь ся оженил з Украінком і выіхал на Ураль.)
Дітиньство няньове было таке як вшыткых діти в тым часі в лемківскых селах. Помагал дома, пас коровы, ходил до школы. Был барз вражливым, цєкавым сьвіта хлопцьом. Вчыл ся барз добри. Заховало ся Його сьвідоцтво з рока шкільного 1925/26 (мал товды 11 років) де на 12 предметив мал 12 "барз добрых"! Не было дома розкошы але і біды не было, што можна медже інчыма одчытати з факту, же го реґулярні посылали до школы і мал барз мало дни опущеных (одчыт зо сьвідоцтва).
Няньо был під великым вражыньом свого діда - а мого прадіда - Василя, якій на тамтот час был човеком осьвіченым і обытым го сьвіті. Знал же добри по польскы і німецкы в мові і писмі. Был якісий час війтом в Білцареві. Перший в селі збудувал пец з комином і зліквідувал курне палениско. Потим зачали інчы (за словами Няня). Служыл же при войску в самым В/дни „при циса-ри". Зо службы вернул в якісым прекрас мундури, якым ся барз тішыл і щытил. Выпхал го соломом, поставил в комори і при даякых оказиях вказувал го часом Лемкам, а мундурови то нич не шкодило... Аж раз вынаял си єдного Поляка, жебы му выкопал певницю. Тот ся од когоси довідал о мундури і барз ся наперал, жебы му прадідо Василь вказал.
Прадідо в кінци дал ся нагварити (як певниця юж была готова) і запровадил го, юж як гостя до коморы. "Пет" похвалил мундур же красота, потим взял грошы за певницю і пішол. На другій ден прадідо Василь вступил по штоси до коморы, а ту лем солома. Мундуру ани шліду. Прадідо ся так встюк, же метал о землю чым попало, клял і кричал, же «з такого гостя шапку як найдеш та бий». Вікно в комори было забезпечене деревяном заткальницьом, запераном од середины на скібку. То однак был фаховец не лем од ставяня певниц. Мусіл добри запамятати де єст тота скібка. Вывертіл свердликом лем одну дірку в заткальници. Підважыл скібку і юж было по мундури. Пес не брехал, бо през час будовы призвычаіл го до себе.
Прадідо Василь был староруской орєнтациі народовой і таку тіж защыпил Няньови. Учытель Гуцалюк (vel Гуцуляк) щыпил му украіньску орєнтацию і барз хтіл, жебы Няньо вчыл ся дальше, але надтігали чорны хмары над Няньову Родину. Нянів няньо - мій дідо - Антоний тіж был найстаршым сыном Прадіда Василя і то він ся найскорше оженил (іщы пред 1-шом Воином Сьвітовом) і взял ґаздивку по прадіду. Єден з його братив - Ярослав - выіхал до Америкы, а двох молодшых - Миколай і Клементий - парибчыло на кошт ґазды, то значыт Антония.
Хтіли ся і шыковні позберати, бо парибкы были шумны і в корчмі Маюра згоривкы выпити, а не зарабяли нич, бо не было де. Продали од часу до часу даяку яличку (повідали, же з паньствового ліса - Камера, ци як го звали) - тай мали на забаву. На єдний з такых забав деси там іх побил найтукший хлоп в селі та на него зачатували як ішол домю і дали му по голові желізным свірньом. Хлопу же ся зробила діра в голові, але хто там товды ходил до дохторя. Рана ся му гноіла і по році гмер. Родина заскаржыла няньовых стрыків і грозила ім вязниця. Дідо Антоний поіхал до Ґрибова і пожычыл од Жыда 100 дуляри на адуката. Жыд му дал пожычку на 28 % - і процент взял з горы! Дідо дистал до рукы 72 дуляры, а юж был виден 100. То было товды деси зо 600 золотых. Для простого хлопа фортуна (6 коров). 28% од 100 дуляри то як раз было 28 дуляри = 168 золотых. Кождого рока треба бы продати корову і тугу ялівку або бычка, жебы сам процент заплатити. А як рик не заплатил самого проценту та ся му юж зробило того проценту 215 золотых. Двіфест коровы. По двох роках не плачыня юж было 275 золотых і так дальше. Окрем довгу, котрий ся не зменчал ани о цента.
Стрыкове няньовы справу в суді і так програли, і сідили хы-баль з рик в вязници, а дідо Антоний влетів в жыдивску паст і ратувал ся лем, жебы го Жыд зо землі не выгнал і жебы му родина з голоду не померла. Худоба му не прирастала так скоро, жебы міг дві коровы на процент продавати (хто ґаздувал на малий ґаздивці тот зна же то не таке легке) - та брал Няня до ліса і рубали ялиці хоц як іх серце боліло, і продавали на процент. Треба было коло 35 ялиц (по 5 золотых) рично. Што 10 днив єдна. Рубало ся головні в зимі, але товды бы треба што два три дни єдну звлечы з горы. Не давали рады, тай мусіли ся тым занимати і в інчых порах рока. Бракувало товды часу на ґаздивскы роботы як был іх час. Дідо занедбувал ґаздивку. Біда зачала зазерати до Няньовой хыжы. Няньо барз хтіл ся дальше вчыти, але юж ся не дало. Дідо го не пустил бо не мал на тоту науку пінязи, а найгірше, же не мал бы з кым тоты ялиці рубати. За Няньом вродили ся 4 дівкы, а потим брат Ярослав, але был товды іщы малий. Єдину поміч так в лісі як і в поли міг дідо мати лем з Няня. (Стрыкове не чули ся в обовязку помочы тот долг сплатити - не мали зрештом де заробити - ани при ґаздивці помагати, хоц в тым самым домі мешкали...)
Учытель жалувал же такій здибний хлопчыско не іде дальше і спровадил для Него і його товариша Ваня Сидорйового підручникы до середньой школы, жебы ся могли вчыти сами дальше. І хлопці ся вчыли. Были самоуками але не дуже одставали од тых што кінчыли ґімназиі бо, як повідал єден з моїх Професорив на студиях - сьвіт ся ділит на самоуків і неуків. Інчого поділу нее! І мал рацию. Дідо Антоний не думал о тым, жебы ся Родині добри вело, лем як з долгу выйти. Няньо тот час споминал яко барз тяжкій. Нераз марні загорнений і голоден ішол з дідом в зимі до тяжкой і небезпечний лісовой роботы.
До войска пішол, здає ся на осін в 1937 році, з надійом, же си кус оддыхне од тяжкой долі. Войско гнеска не ест легке, а пред ІІ-гом Воином было дуже тяжше. Няньо мал талант стрылецкій і трафил на 9-місячну школу снайперску в полку Підгаляньчыків. В 1938 році мусіл, разом зо своїм полком заберати Чехословациі Заользе з чого был барз нерад, бо Чехів любил і шанувал.
Коли в осени 1939-го мал выходити до цивіля выбухла ІІ-га Война Сьвітова. Його воєнний льос вартат осибного оповіданя.
В кінци го Німці захватили до неволі, з котрой втюк, але в НІмеччыні і так ся нашол і през три рокы в бавора тяжко гарувал. В кінци зас втюк а скорше написал лист до Гітлєра, де го фест збештал по німецкы (навчыл ся той мовы) за то што робит -і мусіл ся крыти през пілтора рока в лісах на Дзелярці, бо го глядало Ґестапо і польска ґранатова поліция. Раз мі оповідал, же пришол в ночы з ліса по дашто до ідла і хтіл вертати назад до крыівкы, але його сестра Ольга повідат му:
— Та што будеш ішол до того лісиска, чорт з кулявом ногом ту по ночы не прийде. Ляж си на поді на сіні, а до ліса підеш завчасу рано.
Няньо дал ся нагварити бо дост мал такого жытя. Пізно серед ночы снило ся му, же стоіт пред великым зеркалом, з руками шыроко розпятыма і зачал чорніти од ліва. Як счорніл до піл тіла - та го такій страх огорнул, же скочыл на ривны ногы. Зобудил сестру і повіл, же іде до ліса, бо напевно по него прийдут. Сестра прибувала му розрадити, але Він взял кавальчык хліба (што мал з вечера зрыхтуаний) і не пішол на пут лем скочыл до потока. Іщы не прешол 50 метрив а ту юж дуркают німці і ґранатова поліция до двери.
Пізніжше захворил на тифус і лежал дома. Німці го не зімали лем зато, же ся бояли тифусу. Опікувала ся ним товды молодицька Оля Гербут - моя пізніжша Мама. В 1945-тым році вступил добровільно до Червеной Арміі. Воюваня скінчьт в войсковым шпытали в Кракові. Коли вернул до Білцаревы, його Родины юж ту не было. Дідо Антоний вмер іщы в военных роках на тифус, а баба Мария з вшыткыма дітми выіхала "до Росиі" як ся товды бесідувало. Перше здала цілу ґаздивку „na skarb раnstwa" як бы зме гнеска рекли, жебы змусити Няня тіж до выізду за собом на Украіну.
Няньо не мал на то найменчой охоты, бо знал юж од рускых вояків, як там направду товды было.
Пішол до Ґрибова і повідат, же якым правом Мама розпорядила ся ціпом ґаздивком як Няньо тіж єст "spadkobierca" і принаймій част повинна належати до него. Урядникы признали му рацию. Казали вертати і ґаздувати на своїй земли. В паперях єднак нич не змінили, бо коли нас выселили на захід то вказало ся, же Няньови ся не належыт ту на заході ґаздивка, бо там в горах формальні не мал юж нич. От урядничий фортель, жебы Лемка згноiти. Наразі єднак Няньо повірил урядникам. Оженил ся з Ольгом Гербут і - при выдатний помочь/ свого шваґра Ярослава (котрий мал за жену його сестру Анну) - зачал ґаздувати на своїй (як ся му здавало) земли. Певні был бы добрым ґаздом бо мал до вшыткого „смыкалку" і вшытко ся му карало, але не было му дане. Ґаздувал і прибувал выратувати што ся даст пред всякой масти бандами рабунковыма (выказуючы при тым вельку одвагу) і такыма што ся звали партизанами і глядали лем ідла і одягу...
Юж пред війнoм фасцинувала го фотографія. Мал зрештом великій талант до всякой технікы. Перший апарат фотографічний купил зараз по войн! од старого фотоґрафа з Мушыны. Фотоґрафія была товды трудна і дорога. Не было матерялів, хемікаліів. Але то была Його мрия і допял свого. Єдном з шырше знаных Його знимок был остатній (як ся аж потим вказало) Великден в Білцареві, в 1947 році. Зробил іщы кус знимок ним Го зо вшыткыма выселили на Захід.
Наша родина трафила до Пархова. Ту Му не дали ґаздивкы (поля) бо - як ся выжше рекло формальні не мал в горах нич. Хыжку му давали, але (окрем того, же была доцяп в лісі - де товды страх было мешкати) таку, же не лем не было вікон, двери, пеца і дыль, але ани повалы не было, лем діравий дах пресьвічувал. Вшытко хтоси вырабувал, аж і траґары на котрых ся повала скорше тримала. Зробила ся шопа на сіно. Міліциянт што Няня з Мамом там хтіл оселити аж ся сам престрашыл як там гвошол. Гніздил ся кус Няньо зо шваґром Ярославом в хыжи, котру тамтому приділили (парунадцет осиб в двох ізбах), потим ся пренюс „до Майонтку" (при палацу). Пізніжше вынаял хыжку од одного Поляка. Же єднак не мал поля та мусіл ся деси наймувати до роботы. Кус працувал фізычні при будові дорогы, але было Му страшливі тяжко і зачал мати клопоты зо здоровйом (серце). Припомнул си товды, же зна робити знимкы і пішол до Хоцянова. Нашол там фотоґрафа і постановил, же ся вынайме яко челядник та буде му лекше. Яісий час ходил до того Хоцянова каждий ден піше (7 кільометрив в єдну сторону) Вертал пізно в ночы. Потим си придбал якісий понімецкій ровер. Але было тяжко, а найбарже в зимі. Постановил, же ся пренесе до того Хоцянова. Взял жену і діточкы і пішол. То юж был 1953-ти й (або 1954) рик і тіж юж добрых мешкань не было. Взял што было. По пару роках сусідня фабрыка збудувала мур майже попід самы вікна і мешкало ся кус як в вязници. В роботі скоро ся зорєнтувал, же не є гірший од свого "mistrza" і міг бы сам на себе робити, а не на дакого. Мама зас в так зв. "ретушу» была без-конкуренцийна.
Та свій приватний заклад в тамтым часі не так просто было заложыти. Треба было мати формальний папір потвер-джаючий кваліфікациі. Дистати позволіня. Ремесло было формальні зорґанізуване в «цехах», якы не ради пошыряли круг конкуренциі. Не было пінязи на „sprzet". Ой, то ціла істория як робил курс во Вроцлавю (при такій біді то си мож выобразити). Як сам си зробил фотокопіярку і повекшальник (а то оптыка).
Власныма руками робил такы ричы як в фабрыці. Товды зробил найвеце знимок вшыткым Лемкам в околици. Жадне весіля не обышло ся без Него. Іщы до гнеска сут в нашых родинных альбумах знимкы люди (Лемків) йому знаных і якоси певні близ-кых, котрых я юж гнеска не розпознам. Пропало тіж ціле його архівум фільмів і кліш. Коли юж добил ся свого закладу, та ся вказало, же робити знимкы потрафит, але не потрафит іх продавати бо был за мягкій. До гнеска заховали ся його нотесы, в котрых си писал хто і кілько му не заплатил за знимкы... Там де Поляк зробил бы добрий інтерес - там Няньо дальше бідувал. Часами не одзыскувал навет коштив продукциі. Вірил, же люде му заплатят пізніжше, бо акурат не мают.
Наше дітиньство тіж про то не было ружове. Дома єднак был спокій. Не было сварок, пияньства, битя, папіросив ани інчого злого прикладу. В школі підставовий Няньо все был в стані зо вшыткого нам помочь/. Был правдивом енцикльопедийом для нас (бо на друкувану не было гроши). До кінця жытя мал почутя вины взглядом свойой Родины, же не зробил векшых пінязи і не задбал о ліпше жытя для ней. Все Іщы снул пляны зробіня інтересу. В 1964 (або в 1965) році одвиділ перший раз в Козові на Західній Україні свою маму, сестру Марию і сестру Йоганію (ко-тра приїхала зо всхідньой Украіны). Його єдиний жыючий брат Василь не приіхал з У ралю. Реляциі медже братми зопсули ся, коли Василь - яко 16 літній хлопчыско написал до Няня лист з претенсиями, же Няньо не приіхал за нима „до Росиі". Мусіл тот лист быти дост паскудний, бо як Няньо му одповіл та братя не одзывали ся до себе през наступне чверт віку. В 1976 році зостал запрошений до ЗША (УСА) през мужа свойой теты Милькы Ґеряк (з дому Горощак). През піл віку преховувал потверджений през амкриканьскоро нотариюша документ, в котрым (будучий в Америці) Ґеряк уповажнял свого шваґра Антония Горощака (мого діда) до опікы над його ґрунтом в Шквіртным. На тым документі заховал ся адрыс і Няньо там написал. Была то велька подія в Його (і нашым) жытю. Мал юж товды понад 60 років і все Іщы добре здоровя.
Ціле жытя на Заході прагнул вернути на Лемковину. Може і зато нич му ту не выходило. Підсьвідомо боронил ся пред „за-пущыньом корени» на земли до якой нияк не мал серця. На початку 60-тых років стратил надію на верніня до гір і (никому нич не бесідуючы) зачал (в 1964-тым) писати великій твір „Прощай моя Лемковино". Престал писати в 1971-тым. Твір до гнеска че-кат на выдрукуваня. Єст то вельотомова вершувана автобіо-
ґрафія. Цінна головні яко сьвідоцтво тамтых часив. Скорше тіж інцидентальні писал вершы і часом дашто післал до „Нашого Слова». Потим зачал кус ризбити в липовым дровні. Робил деревяны тереликы з орнаментами з листків, а потим тіж і полну ризбу. На приклад "Цапок бортачок" (Koziolek matolek) ци сценкы з жытя, або з фантазиі. До гнеска заховали ся „Быкы" і друга: „Борба сьващенника з дяблом". Пару зачал і не скінчыл. Думам, же то вшытко выходило з великой, негаснучой тугы за ридныма горами.
В половині 80-тых років нянів брат Василь приіхал з Росиі до Польщы зо женом і двома молодшыма сынами. Не виділи ся з Няньом 40 років. Стрыко Василь оповідал товды, же нияк не памятал твари свого найстаршого брата. Як Няньо ішол до войска то він мал 3 ци 4 рочкы. Потим, як Няньо пішол на фронт то юж офіцияльні дома го не было аж до кінця войны. Товды, як приходил з ліса до хыж то звыклі пізно а діти гнали спати, жебы ся даде не выґадали пред людми. Єднак стрыко деси підслухал, же Няньо ма прийти і заміст піти спати сховал ся під етил. На столі был обрус, што дост низко опадал і стояла лямпа нафтова. Під столом было темно як фрас і нихто малого Васиька там не спостерюг. Чекал вікы цілы і ани ся не порушыл, а як Няньо пришол і сіл при столі, та чул лем голос і виділ коліна, а на них пістолет. Тот образ (лем) ся му запамятал. Потим они выіхали на Україну, а Няньо іщы был в рускым войску. Василь не мал през 40 років понятя як выглядат його брат. От доля Лемків.
Пізніжше здоровя зачало ся Няньови заламувати. Зачал мати проблемы з тисніньом. Мал найперше мікровылив кырви до мозгу. Скривило му кус ліву сторону твари, здеформувало з легка мову "одняло" кусьцьок ліву руку і ногу. По лічыню вшытко минуло, лем кус памят была не така. Кус барже был забытливий, не міг моментами найти потрибного слова. Мы думали, же то звычайна старист, а тамто юж прешло на добре. Нихто з нас (ани Він сам) не здавал си справы як небезпечне ест высо-кє тисніня. Лікы против тисніню спричынили му астму, а лікы против астмі підбивали тисніня і так гвошол в круг без выходу.
Другій вылив был міцніжший і поробил му в мозґу векшы спустошыня. Я ся товды кус очытал в «Неурольогіі клінічний", але юж было пізно. Стан Няня был юж барз марний. Трудно юж было ся з ним зґадати. Мал тзв „афазию моторичну». То значыт розу-міл што ся до него бесідує, але сам довго не міг найти одпо-відніх слів. Тото Го злостило і іщы барже підносило Му тисніня, што лем погіршувало справу. По третім выливі іщы ся прибувал тримати як міг. Старая ся хоцкі по подвірци спацерувати, аж раз дома впал і зламал си „szyje kosci udowej" правой ногы. Дохторе ствердили, же не зробят операциі бо Він ся не обудит. Остало му лем лежати. Аж до кінця. Лежал дома 13 місяци. Одышол на моім "дижури" 19-го лютого 1991-го рока, маючы 75 років і 10 місяци. Плакал єм як дитина смотрячы немічний як никне. Был єм хыбаль найбарже з Ним звязаний емоцйональні зо вшыткых Його діти. (А може ся мі лем так здає)
Якій слабий бы не был, николи ся не піддал доцяп немочы. Все ся борол сам зо свойом слабістю і (в замірах принаймі) з неприязным сьвітом. Окрем синивской любови мам для Него великій шацунок. Был то барз добрий, чесний і мудрий чловек. Єден зо значніжшых (по мойому) Лемків. А же на Заході „nie polozyl swiata u swoich stop"? Но штож, не єден бы хтіл быти твердым як скала та не годен. Ци зрештом тоты тверды то іщы люде...

Jaroslaw Horoszczak
Wesola 11c/4
59-310 Chocianow
woj. dolnoslaskie

Лемківскій Річник 2001,
Стоваришыня Лемків
Крениця-Ліґниця



Document Information

Document URL: http://lemko.org/wisla/horoszczak.html

Icon Return to Lemko Home Page

Date Posted: April 27th, 2002
Last Revision:


LV Productions
c/o Walter Maksimovich
3923 Washington Street,
Kensington MD 20895-3934

USA
© LV Productions, Ltd. All Rights Reserved.