БІСІДА З ГЕЛЕНОВ ДЗЕБЯК
-То было гнид, як ся война зачала. Мене взяли в 42-ім роци. Привезли нас до Австриі (дві годины од тамтыль треба было ити колейов до Відня). До роботы ня дали до тартаку. Там нас было з пятнадцет з Тирщани. Зомнов там робыла моя сестра зо своім мужом. Найгірше было тото, же продукты продавали по картках. На місяц выдавали карткы і за тото мусіло ся жыти. Спочатку было тяжко, а пак ся привыкло. Часом зме ишли до села купувати яйця, бандуркы, або дашто інше, то нам было лекше. А тым, што робили в місці было барз тяжко. Они лем тото іли, што могли купити на тоты карткы. Марися, моя сестра, як мала дітину (йий муж Гмитро тыж з ньов быв), робила в завидуючого порядкы і доіла корову. Она, як ишла доіти, то брала зо собов дітину, там наливала до фляшочкы молока і давала му пити. Но і крім того йий іщі давали по пів літри молока. В тім місци тыж были моі братя - Павел і Василь, они робили - єден в лісі, а другый в млині. Павел ся там зышов з Ганьов. Она робила кухарков в єдной пані. Потім ся з Ганьов оженив. Василь возив з ліса кльоцы.
- Ківко вам тогди было років?
- Як ня взяли до Німеччіны, то мі было сіснадцет років, я з двадцет шестого року.
- Довго сте там были?
- Штірі рокы. Зараз по войні нас позберали в єдно місце і там зме чекали зо два місяці покаль нас повезли домів.
- А там вас тримали під открытым небом?
- Ніт, в бараках нас тримали.
- Но, а зо собов сте сой дашто привезли?
- Майже нич. Дакотри дашто мали і ім тото позаберали, дакотры іщі перед фронтом дали своі річі своім ґаздам і не могли іх взяти, як ишли гет. Дакотры лишали своі річі в своіх газдів з надійов, же даколи придут іх забрати. Моі братя мали зо собов роверы, тай ім іх рускы воякы забрали. Просили ся повозити, потім не оддали. Повім ті, же німці ся барз бояли рускых вояків, бо они ся з нима поводили нефайні.
- А довго сте пак были дома, як сте ся вернули?
- Та ди там. Зараз пришли полякы і примушували нас заберати ся од тамаль. Вночі приходили нас выганяти. Били і Павла і Василя. Заберали од нас возы, плугы, вшытко што хотіли. Не было ся там чого лишати. Деси за тыжден одвезли нас фуров до Вороблика на стацию, там зме з тыжден почекали покыль нас повезли.
- Хочу ся вас, тето, звідати о школі. Ці то правда, же діти штірі клясы вчіли ся сім років?
- Правда. В першій і другій клясах ся вчіли по єднім роци, в третій - два, а в четвертій - три. Кожда дітина мусіла сему клясу кінчіти. А як быв дахто такый бідный, же немав як послати дітину до школы, то му помагала громада. В ден ся вчіли по штірі годины. Быв лем єден учітель, він вчів зразу ківка кляс, але дуже тримав порядок. Памнятам, як раз діти ишли зо школы і ся не привитали до когоси, то тот пришов до учітиля і му повів, же зле выховує діти. То го хлопчіска мало зо школы не выгнали.
- Но а як ся дахто хотів дальше вчіти?
- Товди не барз хотіли, жебы ся нашы діти дальше вчіли. Мене якоси няньо дали дальше ся вчіти. Але той наукы довго не было, бо захворіла наша невіста тай не было кому робити. Лем зо два місяці той наукы было.
- Тето, ці были сте даколи в Тильові?
- В Тильовім нераз была. Раз ня дали до вас і там єм ходила до школы. То было не довго, бо мі ся цнуло за домом тай єм ся скоро вернула. Часто дашто было треба, то ня посылали до вас. Летілам через Дзьурдз - три кільометры. В Тильові была барз гарда нова церков.
- Ківко было в Терщяні хыж?
- Зо сто двадцет.
- Як сте ся вернули з Німечины, то дома были лем баба з дідом?
- Є, лем мама з няньом. Гриц зо женов і дітми юж скорше пішов до Росиі. Здає ся, же в лютім.
- Тето, чом мій няньо пішов до Канады, в нас зимлі было дос.
- Бо мали судовый процес і треба было грошы.
- Вы знате, же мій дідо по няню гмер в Талергофі іщі на початку першой сьвітовой войны, а баба ся зостали сами. В бабы в двадцет пятім роци ся вродили близнята. Як ся на тото люде в силі смотріли?
- Не осудзували. Она была добра і порядна баба, але мала ґаздівку і треба было вшытку роботу зробити, треба было часто нанимати хлопів. А хлопи, знаш, вшилякы были.
Владек быв файный хлопчіско, а Євка не дуже была послушна. Єй дали служыти до Терщяной, недалеко од нас. Она часто з парібками вечерами сідила коло нашой хыжы, хоц іщі ій заскоро было до дівуваня.
Баба гмерли в трідцет шестім роци. В тім роци гмер мій братик Микула і сестричка Марися. В Тирщяни не гварили Микула, як в Тильові, лем Миколай.
- А як тета Аньца пішла до Канады?
- В няньа в куферку были австрийскы грошы, они іх не вышмарили. Як ся Австрия розпала і грошы ся обезцінили, тоты наскладаны на віно дівкам грошы пропали. А хто возме дівку без віна? І мусіли єй послати за границу.
- Тето, оповічте, як в Тирщаны робили вечуркы.
- Та як. В різдвяный піст дівкы і бабы зберали ся на вечуркы. Бабы ся зберали по ківка, а дівкы по чоторнадцет, по пятнадцет з парібками. Такы дівочі вечуркы были зо штірі на село. Дівкы пряли, співали пісньі співанкы, парібкы сідили за столом і грали в карты, оповідали вшилякы істориі, жартували, залицяли ся до дівок. Вечуркы робили в тых
хыжах, ди не было старых і хворых дюди, малых діти. По сьвятах на знак того, же ся вечуркы скінчіли, робили ламаник - сьвято, гостину. Як дахто не встиг попрясти, то пряв дома в дсн юж без вечурок.
- А як робили прядиво?
- Линяне прядиво было з лену, а повісьняне з конопель. Лен ківка раз пололи, жебы в нім не было травкы, бо она могла бы попсувати горстку лену. Выберали лен двараз - в літі, як іщі не пристав і в кінці літа, або в осени. Выбраный лен тонько розстиляли на стирнянці, або там, ди была мала трава і він схнув зо два тьіжні. Як высхнув, то го терли на терлиці, пак чесали. Тот лен, што выберали на другу рату, так само сушыли розстеленим і розставленым в снопкы. Як высох, то го выбивали прайником, жебы ся висипало нашьіня.
Тот лен ся мочіло в воді зодва тьіжні, жебы зогнило паздзіря, пак го сушыли, дальше робили, як першу рату.
3 коноплями было кус лекше, бо нетреба было іх так полоти, як лен. Коноплям трава не шкодила, бо коноплі высокы, іх ся брало приверху і трава ся лишала. Коноплі сушыло ся тыж; пак ся мочіло і зас ся сушыло. Потім ся ламало на ламаниці, терло ся на терлиці і ся чесало. Тото прядиво, што ся лишало од чесаня, называлося клоча. 3 клоча тыж ткали полотно, оно йшло на міхьі. З повішьняного полотна шыли плахты, сподні і інши грубы лахы.
3 линяного - кошулі, сорочкы, обрусы. В Тирщани полотно не ткали, лем пряджьу возили до Рыманова. Там пришывали мітку, чія то пряджьа і лишали. В призначеный час приходили за полотном. Полотно было довге. Його дома різали на кавальці по ківка метри, рубили і вьібілювали. Вьібілювали з єдной стороны. Пристерали полотно на каміня, або на травник коло воды і час од часу мочіли го в воді, або поливали. Вьібілювали полотно іщі так, же го прали в лужьі з попелу. Звьічайні, прали полотно дуже раз.
- Хочу іщі ся вас звідати в якых лахах в нас ходили хлопи і бабы.
- Хлопи ходили в конопляных (повішьняных) споднях, в линяных сорочках з розрізом зо заду, што ся стігали на шыі і на руках шнурочками. По сорочках з верхы носили лайбикы. Нашы няньо любили носити лайбикы оброблены блищачіма ґузиками з жовтого жєліза. Як было студено, то хлопи ся зберали в нагавиці і гунькы. Часом тыж натігали на ся чугані (плащі з домашнього сукна). На ногы обувади боканчі, скірні, а в літі часом керпці. На голові носили капелюхы - до церкви і до роботы. Дахто носив шапку. Зимовых шапок не было.
Перед воинов молоды хлопи юж так не ходили. В неділю ся зберали в європийскы убраня.
Но а бабы і дівкы ся зберали єднако, лем дівкы хустинята завязували під бородов, або могли ходити з открытое головов з заплетенов кістков. Невісты не мали права выйти з хыжы з открытов головов. Невісты хустинята завязували зозаду.
Бабы ся зберали в дрібно позбераны кабаты з тонького темного полотна з кропками, в білы накрохмалены кошулі, поверх ньий носили горсет, або лайбича. Тыж носили катанкы. Іх шыли з штруксу з довгыма рукавами, зо споду давали легку підкладку. Были тыж кожущата, але то юж перед войнов.
В зими тыж ходили в теплых плахтах, завязували іх зозаду. Невісты закручували волося до чіпця. До церквы ходили в черевіках. Під сорочков на споді бівше нич не носили. То было невигідні, але довгый кабат тоту справу залагодзьував. Беликов прикрасов для дівкы были коралі і пацюркы.
- Ці бысте потрафили тепер завязати хустиня так, як нєвісты ходили?
- Потрафлю. Хустиня мусит быти добрі накрохмалене. Зозаду складкы акуратні треба вложыти і пак завязати.
Моя мама до смерти так ходила завязана, хоц там так нихто не ходив. В кабаті, здає ся, ту юж не ходила, а в горситі напевно ходила.
- Тето, чом в Тирщани люде перешли на православіє?
- Бо треба было великый податок платити.
- А як ся в нас люде ставили до Росиі?
- Дуже ся тягли до Росиі. Особливо Тильова. Там быв такый Губик, він барз пропадав за Росийов. Він ся цілу войну переховував од німців. Навет в нас быв якысый час. Принесли му машынку і шыв в другім покоі, а нас, діти, там не пущали. Я го добрі памнятам, бо то быв колега мого няня, він з Харківской области до нас часто приходив, навет як юж быв хворый. Він там робыв на будові. Як ишов на пенсию, то му дали шіснадцет рублі. Він тото приняв сый за велику образу і на тім ся побаламутив. Якысый час бісідував нормальні, а пак зачінав гварити, же його за Росию штірі рокы німці глядали, же він ся на роботі так старав, не жалував здоровля, а они ся над ним так поглумили.
- В часі войны люде ся навчіли гнати палінку. Нашто ім была тота палінка, як в нас люде палінкы не пили? На тото тета выразьні мі не годна была одповісти.
Галя ся вродила в 1926-ім роци і была наймолодшов дітинов. Од найстаршой сестры была молодша на 24 рокы. Три рокы робила в Німеччіні. Як ся вернула, то мала 19 років. По ківкох днях, як ся вернула, зас мусіла лишати рідну землю - тепер юж на все.
Осіли в селі Сады коло самой Трембовлі в Тарнопольскій области.
В 1953-ім роци з мужом, двоіма дітми, вітцьом і матирьов мужа пересилилися в Миколаєвску област. По ківкох роках поселилися в Скалатскім районі, Тарнопольской области, пак ся вернули на тоты самы Сады. Має три дівкьі і двох сынів.
Записав Петро Кирпан.
Загорода *№ 1 (32) 2002
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/selo/tersciana/dzebiak.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright © LVProductions, Ltd.
Originally Composed: January 5th, 2003
Date last modified: