POST SCRIPTUM
Ватряне поле у Ждині протягом двох днів — 28-29 квітня ожило, хоч там не було ні фестивалю, ні спортивного змагання, а відбувалося звичайнісеньке святкування 50-ліття з дня народження лемка, народженого в Україні. Вже в суботу вранці староста села Петро Чухта там запалив справжню ватру, яка горіла аж до понеділка.
Під вечір на святкування ювілею Володимира Шуркала прибула „делегація" з України, очолювана начальником Обласного управління культури у Львові Романом Лубківським (першим послом України у Чехо-Словаччині). До її складу входили: історик Іван Красовський, живописець Дмитро Солинко, скульптор Андрій Сухорський, публіцист Петро Когут, економіст Петро Гандяк, фермер Ігор Русиняк, цехмайстер Анатолій Петришак та педагог Ярослав Дуда. Прибув і оператор Львівського телебачення Зиновій Чопайдало. На жаль, з-за хвороби не змогла приїхати дружина Олена із синами.
Львів'ян спеціальним мікробусом привіз президент та генеральний директор кондитерського акціонерного товариства „Світоч" Андрій Тавпаш. З Пряшева приїхав директор друкарні „Поліграфіка" Ярослав Шуркала, молодий краєзнавець Лукаш Грицько та автор цих рядків з дружиною Магдою. На ватряному полі гостів привітали: голова Об'єднання лемків у Польщі Степан Гладик, голова Світової федерації українських лемківських об'єднань Олександр Маслей та директор Музею лемківської культури у Зиндранові Федір Гоч.
З-за дощаної погоди святкування розпочалося не біля палаючої ватри (як передбачалося), а за накритим столом на сцені. Тости, побажання, та пісні не стихали до глибокої ночі.
В неділю дополудня відбулася урочиста Служба Божа в Православній церкві Святої Трійці у Горлицях. Прекрасну промову про ювіляра виголосив настоятель храму о. Роман Дубець.
Після літургії гості оглянули церковний музей та виставку картин лемківських дерев'яних церков Польщі та Словаччини художників Павла Лопати з Торонта та Дмитра Солинка із Львова. Під час перекуски у парафіальному будинку о. Роман подарував ювілярові та гостям найновіші видання Православної церкви у Польщі.
Святкування ювілею В. Шуркала співпало з відкриттям меморіальної кімнати найвизначнішому лемківському поетові XX століття Богдану Ігорю Антоничу в краєзнавчому музеї міста Горлиці, що в ньому брали участь найвищі представники міста та гості з Варшави, Кракова, Львова та інших міст. Це перша кімната такого характеру у післявоєнній Польщі. Блискучу промову на відкритті виголосив головний ініціатор її заснування Посол України в Польщі Дмитро Павличко. На його думку, меморіальна кімната мала б стати місцем єднання українців Польщі, України та Словаччини на ділянці культури. На жаль, з-за неузгодженості термінів не всі учасники святкування дня народження В. Шуркала могли взяти участь в урочистому відкритті кімнати Б. І. Антонича.
Після Служби Божої і візиту парафіального дому в Горлицях гості святкування повернулися на ватряне поле у Ждиню до урочистого обіду, який для них підготували лемківські господині з Львова.
Із Ждині всі виїхали на місце колишньої Радоцини, де вже на них чекала група лемків з Горлиць та навколишніх сіл. Погода була сонячною, природа вступила у період буйного цвітіння, зі всіх сторін лунав пташинний спів. Все це змішувалося з вигуками: Ой, Боже, Боже!, А ви звідки?, Тут стояла моя хата, Там була церква, вище неї плебанія, Ой як все помінялося, запустіло! Всі були в піднесеному настрої.
Після 14 години прибув архиєпископ Православної церкви — Владика Адам з трьома священиками та невеличким „хором". Тут же під відкритим небом духовні отці переодягайся у ризи і відслужили Службу Божу біля відновленого хреста на початку знищеного села. Потім всі переселилися на недалекий цвинтар, де біля трьох кам'яних намогильних пам'ятників Владика Адам відслужив архиєрейську панахиду за душі померлих лемків, які відпочивають на цьому та інших кладовищах. Його палка патріотична промова, присвячена темі виселення лемків з рідних земель, не в одного учасника виклакала сльози на очах. „Ці пам'ятні хрести, — сказав Владика, — донедавна тут лежали повалені і зарослі травою. Чиясь добра рука їх підняли і нині вони стоять як німі свідки про те, яке населення жило на цих землях, Богом обдарованих такою красою. Я переконаний, що поки будуть жити такі ентузіасти, як наш ювіляр Володимир, стежка до Радоцини не заросне травою ".
Після панахиди учасники святкування розійшлися „по Радоцині", точніше — по пустарі, де колись було село такої назви. Найбільша група зосередилася на горбочку, де колись стояла православна церква, з якої залишилися лише кам'яні фунадаменти та шматки керамічних плит підлоги. „Я є з недалекого Довгого, а дружина з Радоцини, — сказав 75-річний дідусь, ім'я якого я не запам'ятав. — В цій церкві ми в 1944 році вінчалися". — І почав згадувати, де був вхід, де захристія, де стояла дзвіниця. Його розповідю дуже зацікавився і В. Шуркало, і Д. Солинко. Обоє були раді, що співрозмовник „ідентифікував" радоцинську церкву на показаній йому репродукції: „Точно так вона виглядала, лиш дах був трохи вищий". „А що сталося з церквою?"— хтось запитав. Дідусь інстиктивно оглянувся на всі боки (чи хтось небажаний не підслуховує) і тихо промовив: „Ґуралі її розібрали, як і нашу довжанську та ще дві інші, а з матеріалу цих чотирьох церков побудували у недалекій Ясонці — вівчарню ".
Інша невеличка група зупинилася біля пам'ятника першосвятителям св. Кирилу і Мефодію з 1921 року. Вибираючи кам'яні відламки пам'ятника з трави, В. Шуркала дивився на них оком будівельника і зауважив: „Пам'ятник розбитий, однак всі його частини є тут. Можна буде відреставрувати його, тим більше, що барел 'єф Кирила і Мефодія збережений досить добре! Це, мабуть, найзахідніший пам'ятник Кирилу і Мефодію на українських землях". Та найбільша несподіванка чекала нас на ватряному полі в Ждині, куди увечері несподівано прибув Посол України Дмитро Павличко з дружиною та трьох-річним онуком. На початку урочистої вечері в лемківській хаті Владика Адам посвятив „яствіє і питіє", всі помолилися, а потім (мушу похвалитися, що під моїм „старостуванням") продовжувалися промови, тости, подарунки, побажання... Д. Павличко говорив про найновіші події в Україні та перспективи польсько-українських взаємин. О. Маслей - про лемківські справи в Польщі. Дуже гарну промову про свого друга-ювіляра (а мабуть і далекого родича) виголосив Я. Шуркала.
Атмосфера була піднесеною. Серед учасників панувала якась єдність і духовна спорідненість. Всі почували себе членами однієї великої родини, ім'я якої — Лемківщина. Кожен намагався сказати ювіляреві щось щире, тепле, задушевне. Були й письмові вітання, листи, телеграми. Обговорювалися і найновіші політичні справи в Україні, і громадські справи лемків у Полщі, і релігійне життя, і перспективи дальшого розвитку.
Із хати святкування перенеслося на двір — до палаючої ватри, де до пізньої ночі українська літературна мова перекликалася з чарівною лемківською говіркою. Лунали загальноукраїнські та лемківські пісні, немов на справжній Лемківській ватрі!
Прощаючись зі мною, В. Шуркало сказав: „Коли ми з Вами на святвечір в Пустомитах на початку року обговорювали „сценарій" святкування мого життєвого ювілею, мені й не снилося, що воно буде таким урочистим і гарним. Я думав — зберуться друзі, перекусять, вип'ють і розійдуться. І вже зовсім я не передбачав, що на цьому святкуванні будуть такі поважні люди, як архиєпископ Адам, посол Д. Павличко, лауреат Шевченківської премії Р. Лубківський, директор пряшівської„Попіграфіки " Я. Шуркала, президент Світової федерації українських лемківських об'єднань О. Маслей, голова Об 'єднання лемків у Польщі С. Гладик і цілий ряд інших. Всі вони мене тут вшановували як якогось героя, а Ви на мою честь навіть книжку написали й видали. А я ж поки що нічого особливого не зробив. Люблю свою Лемківщину так, як кожен лемко, виселений з неї. Невже ж це якась заслуга чи геройство? Нинішнє святкування дало мені новий заряд до праці над розвитком лемківської історії і культури, але й економіки. А складовою частиною цього процесу є і моє село Радоцина. Постараюсь зробити все, аби хоча частково відновити його. Це ж мій обоє 'язок до предків, які тут жили і повмирали ".
Володимир Шуркало не любить пускати слова на вітер. Дай, Боже, щоб його сміливі плани здійснилися!
Правда, для того щоб реалізувати такі сміливі; плани, не досить тільки хотіти і надіятися на Бога. Потрібні відповідні умови.
Лемківщина то не є лише територія, але, головним чином, люди. Лемки. Без них Лемківщина не відродиться. А ці люди нині розкидані по світі. В їх поверненні на рідні землі та землі батьків і дідів повинна бути зацікавлена Польська держава, бо для неї вони будуть працювати. Польський уряд повинен засудити акцію „Вісла", як антигуманний чин, спрямований на асиміляцію української національної меншини Польщі, а в таких людях як Володимир Шуркало бачити майбутніх інвесторів і творців матеріальних та духовних цінностей. Поки цього не буде, плани Володимира Шуркала залишаться тільки мрією.

Пряшів, 9 травня 2001 р.
Микола Мушинка

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Марія Добровольська
ЗЕМЛЯ ОБІТОВАНА
Присвячую Володимиру Шуркалі

Лемківщино, рідный краю,
Чом я тебе так кохаю?
Хоц я там не народився
До серця ты мі вселився.
Земле моя, любый краю,
Лем о тобі я думаю;
До твого страдного тіла
Мрія моя все летіла.
Там, до рідного порога,
Де не была моя нога:
У БескидьІ і Карпати,
Де жыли мій отец, мати,
Де дідове і прадіди
Залишили свої сліды.
Сліды предків там зостали,
Хоц їх з коріньом вырвали.
Там я хочу чесно жыти
І свої кости зложыти
Під смереком в росі ранній
На землі обітованій.

Микола Мушинка
Лемко на фоні Радоцини
До 50-ліття з дня народження Володимира Шурхала
Вступ: Микола Мушинка — Ярослав Шуркала
Обкладинка: © Сергій Панчак
Технічна редакція та художнє оформлення: Р. S. Studio - Олесь Мушинка
Комп'ютерний набір: Магда Мушинка
Фотографії з приватних архівів В. Шуркала та М. Мушинки
© Микола Мушинка 2001
Фундація „Карпати" - Пряшів 2001


Icon Return to Lemkos Home Page

Document Information

Document URL: http://lemko.org/selo/radocyna/shurkalo2.html


E-mail: walter@lemko.org

Copyright © LVProductions, Ltd.

Originally Composed: October 14th, 2002
Date last modified: