ОБРЯДИ І ТРАДИЦІЇ СЕЛА МИХНІВЦЯ

Дещо з весільного обряду в Михнівці

Зазначую, що подаю тут тільки дещо тому, що це - нелегка справа тут у Канаді по таких довгих літах відсутности із села. Щоби дати точ­ний опис, то, без сумніву, потрібно зробити розвідку на місці зі старшими людьми, які могли б не тільки розказати все, а й наспівати тих чудових обрядових пісень (ладканок).
Ще хочу звернути увагу, що ті весільні об­ряди чи традиції різняться: майже в кожному селі є якісь більші чи менші різниці. Я описую тільки те, що мені залишилося в пам'яті по таких довгих літах мого виходу зі села.
Коли вже хлопець і дівчина погодилися між собою і ніяких перешкод немає, щоб вони побралися, тоді вони заручаються: хлопець дає заручиновий перстень дівчині і вона тоді є вже його нареченою. Потім хлопець висилає одного або двох старших людей (вони називаються сватами) і сам іде з ними до батьків молодої. Завдання сватів є розказати батькам молодої, чого вони прийшли. Коли батьки молодої годяться, сватів приймають, гостять, а при тім менше-більше договорюються, яке віно батьки можуть дати своїй дочці. Як уже домовилися і про згоду і про віно, тоді молода обдаровує їх рушниками.
Потім батьки молодої, якщо мало знають молодо­го, збираються і ідуть чи їдуть до батьків молодо­го на так звані обзорини. А після того батьки молодого й молодої їдуть до адвоката й роблять контракт, що вони дають своїм дітям.
Приготування до весілля. День перед вінчанням (шлюбом) молода з дружкою, а моло­дий з дружбою йшли по селі просити на весілля. У Михнівці був звичай мати тільки одного друж­бу й одну дружку. На весілля просили родину й ближчих знайомих.
Молода з дружкою були зібрані майже так, як до шлюбу. Мали на голові вінки з барвінку, в які були вплетені квіти й колоски збіжжя. А як не було квітів зимою, то вплітали штучні квіти або тоненькі різнокольорові стяж­ки. Ззаду до вінка були причеплені довгі й ши­рокі різнокольорові стяжки, які сягали до колін.
Молода і дружка були вбрані майже подібно, з тою тільки різницею, що молода мала дещо більше стяжок на плечах і дещо грубший вінок на голові. Мали вишивані сорочки, на грудях коралі, а на шиї - понанизувані з дрібнень­ких і різнокольорових пацьорків нашийники чи намиста. Сорочки були з доморобленого тонень­кого полотна, яке називали повісм'яним полот­ном. Воно було тонке й дуже гарне, роблене окремо з дуже гарного прядива.
Спідниці з різних квітистих матеріялів до­сить широкого стилю. Спереду - вишита запас-»я Й гтані були заперізані різнокольоровою
"крайкою". На ногах мали черевики. В холодний час або зимою молода і дружка зодягалися в "ґорсети" або "лейбики" без рукавів.
Молодий і дружба мали китичку і квітку з лівого боку на капелюсі чи шапці, сорочки, ви­шивані бойківським стилем. Зодягнені були у чемерки або в куповані куртки. На ногах мали черевики й портки, роблені зі свого полотна, або чоботи і райтки куповані. За поясом з лівої сто­рони була заложена хустка в різнокольоровими квітами.
Дружба мав палицю, закінчену гарною залізною сокиркою. Просити на весілля йшли день перед вінчанням - шлюбом. Молода з дружкою, а молодий з дружбою, але окремо.
Входили в хату, віталися: "Слава Ісусу Христу!", - і молода перша: "Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весілля". Дружка: "Просить Вас молода, і я вас прошу прийти на весілля",
Молодий і дружба ходили просити день перед шлюбом, переважно вечером, і ходили зі співом. Коли входили в хату, віталися: "Слава Ісусу Христу!", - й молодий перший: "Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весіл­ля". Дружба: "Просить Вас молодий, і я вас про­шу прийти на весілля".
Господарі дякують за запрошення і, якщо то родина або добрі приятелі молодого чи моло­дої, то ще й гостять.
Так само ввечері перед вінчанням до мо­лодої сходилися старші жінки, - так звані сваш­ки, і дівчата, які вили вінці і при тому співали різних весільних пісень - веселих і сумних - "ладкали".
Б день вінчання як у молодої, так у моло­дого збиралися гості, але в молодої було тихо, без музики.
Там вбирали молоду й приготовлялися до приходу молодого з боярами. В молодого був рух: музики грали, гостилися й збирали боярів йти чи їхати до молодої, а звідтам - до церкви.
У Михнівці був звичай, що кожний за­прошений батько родини чи хтось зі старших брали курку чи когута під пахву й приходили на весілля. Тих курок здавали й десь за стодолою : різали та приготовляли кухаркам до варіння. Вже день перед вінчанням кухарки варили теляче або свиняче м'ясо, приготовляли, щоб було готове на відповідний час.
Музика складалася головно з скрипки, ба­са, бубна. Часом були дві скрипки. Весільні гості молодого на чолі з боярами збиралися з музикою і йшли чи їхали фірами (залежно від того, як да­леко було) до молодої.
До кожного весілля треба було мати ко­гось, що вмів усім провадити. Такого аранжера називали старостою, і він був за все відповідаль-
Коли прийшли чи приїхали на подвір'я мо­лодої, то там стрінула їх несподіванка, бо перед ними замкнули двері й не хотіли їх впустити в хату. І тут якраз староста мусив уживати всіх своїх філософій, щоб переконати, чого вони сю­ди приїхали.
Коли вже домовилися, що відчинили їм двері й молодий зі своїми боярами увійшли в хату молодої, там молодого знову стрінула не­сподіванка.
Молода вже була готова до шлюбу й сиділа за головним столом. Але біля неї сидів хтось з молодших братів або молодий хлопець з родини, який не хотів пустити молодого за стіл до молодої.
І знову староста мусів уживати свого вміння, щоб і тут переконати молодика, що це місце належить молодому й він повинен його звільнити, очевидно - за викуп. Староста до­мовляється з молодиком - п'ять, десять чи п'ят­надцять, а коли приходить до згоди, молодий дає гроші хлопцеві й той звільняє місце, а молодий сідає біля молодої.
В той час саджають за столи всіх гостей молодого, а свашки співають і музика грає весь час.
Коли погостилися, виходять з-за столу й збираються до відходу, а староста три рази про­сить батьків Благословення. Батьки відповідають: "хай вас Бог Благословить". Свашки весь час
співають відповідних до цього моменту пісень. Молоді клякають перед батьками, й батьки їх благословляють в їхню дорогу до шлюбу.
Потім дружба своєю сокиркою хрестить одвірки хати й держить посередині одвірка, а молодий з молодою виходять попід ту сокирку на подвір'я, На подвір'ї збираються на чолі з музи­кою, а в тім часі дружба обсіває кругом молодих і бояр збіжжям - переважно вівсом.
Потім відходили, а якщо до церкви було далеко, то сідали на фіри на чолі з музикою й від'їжджали до шлюбу, По шлюбі всі приходили чи приїжджали до хати молодої. На почесному місці саджали за стіл молодих і всіх гостей, що прийшли з молодими від шлюбу.
Столи були застелені білими обрусами, а на них наставляно хліба, мисок. Перед кожним була ложка, а також чарка до горілки. Давали зупу - курячу або на костях, добре заправлену перцем і часником, варене теляче і куряче м'ясо, а також голубці й вареники, росіл і свинину.
Музика грала весь час, За столи саджали все свіжих гостей, які ще не їли.
Свашки співали пісні, які відносилися пе­реважно до молодої і називалися "ладканням". Свашки - як молодої, так молодого - хором співали таких пісень, що молода мусіла плакати, бо в піснях згадувалося, що вона прощається зі своєю матусенькою, батьком і родиною, зі своїми подругами і т.д.
Коли вже досить набавилися, гості молодо­го, бояри збиралися до відходу. Прощаючись з батьками й гостями молодої, забирали молоду й відходили чи від'їжджали до молодого.
В хаті молодого знову церемонії: свашки зі своїми піснями "ладканням" і серцещипательні слова в цих піснях, звернені до молодої, що в свекрухи так їй не буде, як коло рідної мами і т.д., а це в молодої знову витискало сльози з очей. В часі тих церемоній саджали за столи мо­лодих і гостей, а музика весь час грала.
На такі весілля часто приходила молодь - хлопці й дівчата, - хоч прошені не були, щоби потанцювати. Коли закінчено гостину й повихо­дили з-за столів, то перші пішли танцювати мо­лоді, а потім танцювали всі. Музика грала, а гості співали й танцювали.
В тім часі свашки приготовляли молоду до "пов'язання". Коли дружба закликав до уваги, все затихло. Приходить після шлюбу друга й остання найголовніша частина весільних обрядів: пов'я­зання молодої.
Свашки ставили посеред хати крісло або стілець, молода сідала, а при тому свашки весь час співали - "ладкали". Молодій розплітали ко­си, розчісували волосся і закручували на голові, більше до задньої частини, робили чубок і на­кривали хустиною. Колись давніше в Михнівці жінки мусіли носити "чипець", але за моєї пам'яті цього вже не було.
По тій церемонії музики знову почали грати. Першенство до танцю мали молоді, а опісля всі.
В домі молодої збиралися гості на чолі з музикою і йшли чи їхали до молодого. То нази­вали "прийданами". Але чи вони везли зі собою це придане молоді, чи так йшли - то я цього не пам'ятаю. Коли прийдани прийшли до молодого, то знову починалася гостина. Саджали за столи, давали їсти й пити, По гостині, якщо то було літо, то грали дві музики - одна в хаті, а друга в стодолі чи на подвір'ї.
Так бавилися аж до ранку. В міжчасі мо­лоді залишали все й непомітно виходили і йшли спати до комори. На тому весілля офіційно було закінчено.

ПОХОРОН У СЕЛІ

На загал селянство ставилося з глибокою побожністю до смерти, і кожний похорон у селі ставав подією - все ж таки вмирала людина, яку всі знали, - чи то був старий, дорослий, моло­дий чи малий, Сходилася рідня, сходилися ближчі й дальші сусіди, щоб потішити родину й віддати останню прислугу небіжчикові.
Ніяких похоронних заведень у селі не бу­ло, хіба сама трупарня на цвинтарі, але там три­мали тих небіжчиків, що померли неприродною смертю або померли серед невияснених обста­вин. Тоді тіло тримали в трупарні, аж поки
приїде комісія з Турки і встановить причину смерти. Приїзд такої комісії тягнув за собою слідство, арешти й суд, що вінчався для когось в'язницею на довгі роки.
Але при звичайних обставинах тіло небіж­чика лежало в хаті. Коли в селі хтось помер, то перше давали знати до священика й до громади. Про смерть сповіщали дзвоном у той спосіб, що паламар чи дзвонар дзвонив у одну крису най­більшого дзвона,, і вже всі знали, що в селі хтось помер. З церкви приносили свічки і хрест, які ставили коло небіжчика. Також приносили книгу - псалтир, яку читали на зміну цілу ніч.
Кликали майстра робити трумну (домо­вину) і хрест, який закопували на гробі. На цвинтарі копали гріб за чергою, і ті, на кого при­падала черга, йшли копати гріб. Переважно гріб копало двоє людей, а зимою більше - з огляду на замерзлу землю.
Тіло тримати довго, особливо лігом, було неможливо, і тому похорон відбувався на другий або на третій день.
По священика висилали підводу, і кількох молодих хлопців висилали до церкви по хоругви і хрест.
Коли священик і дяк закінчували похо­ронні відправи, закривали домовину й накривали зверху полотном. Як виносили домовину з хати, то легко вдаряли до порога три рази на знак, що небіжчик прощається з тим домом. Домовину клали на другу підводу, яка їхала за підводою священика.
На подвір'ї похоронний похід оформлявся таким порядком: на самому переді походу йшов з хрестом, за ним хоругви, підвода із священиком, підвода з домовиною, родина і на кінці - увесь похоронний похід. В часі походу весь час дяк і люди співали жалібне "Святий Боже". Якщо по­хорон був далеко від церкви, то під час похорон­ного походу священик задержував похід кілька разів і читав св. Євангелію.
Коли похоронний похід приходив під церкву, брали домовину до церкви, де відправя-лася св. Літургія - Служба Божа. По Службі Божій виносили домовину з церкви на цвинтар і опускали в яму. Над гробом священик ще від­правляв надгробні відправи й запечатував гріб. На кінці ставили хрест і засипали гріб.

ІНШІ ОБРЯДИ І ТРАДИЦІЇ СЕЛА МИХНІВЦЯ

Якщо брати під увагу релігійні й обрядові традиції селян, то побачимо велике прив'язання і тверду віру до всего, що сполучує людину з Бо­гом і його законами. Але велика сила вірувань залишилася ще з дохристиянських часів, і ті вірування сполучено з християнством, що одне другому не перечить.
І так, коли візьмемо святкування Різдва Христового, побачимо, скільки там різних віру­вань, пов'язаних з тим святом. Хоч би навести кілька таких прикладів, які залишилися в пам'яті ще з дитячих років, бо такі речі ніколи не забу­ваються. Саме приготування до святого вечера пе­ред Різдвом: того дня кінчали роботу в стодолі й біля худоби, на всі три, чи чотири дні наготовле­но січки і всякого корму для худоби. Всюди в господарстві взірцевий порядок. Приготовлено сіно на стіл і дідух - солому, яку будеться роз­кидати по хаті. Так само робили перевесла зі со­ломи й обв'язували ними всі овочеві дерева в садку. Це все приготовляв батько й старший син, щоб усе було готове на вечір.
У хаті жінки й дівчата приготовляли вечерю. Варили, щоб було дванадцять страв, пекли паляниці й хліб.
Менші діти прибирали ялинку. Прибори до ялинки були примітивні, бо все треба було робити з паперу, а навіть свічечки треба було робити з воску.
Коли вже все було готове, то всі заглядали до вікон , чи вже зійшла перша зірка й тоді поч­неться свята вечеря.
Треба взяти під увагу, що в цей день був строгий піст.
Коли на небозводі появлялася перша зірка, батько і старший син вносили сніп збіжжя - дідуха й солому до хати. Сніп клали за столом у куті, сіно клали на стіл і застеляли обрусом, а солому розкидали по цілій хаті, додаючи ліскових горішків.
Всі менші діти качалися по тій соломі, а при тому шукали за горішками й наслідували звук худоби: мукали, як корови, іржали, як коні, або мекали, як овечки.
Батько або старший син закладали під стіл між столові ноги господарське знаряддя: сокиру, частину плуга (так зване переднє залізо) і т.п., а наверх обмотували ланцюгом ноги стола, куди заходилося за стіл.
Мати або бабуня сипали на печі зерно на купку і при тому наслідували квочку, щоб вес­ною курки квокали.
Потім засідали за стіл до святої вечері. Всі ногами терли під столом до цього знаряддя - мабуть, на те, щоб були здорові ноги.
На столі під обрусом обов'язково був по­кладений часник як символ здоров'я. Він належав до дванадцяти страв. До окремої миски кидали кожної страви, яку подавали на стіл, і ту миску ставили на другому кінці стола. Це було для тих, які відійшли з цього світу, але була віра, що вони прийдуть вночі на вечерю.
Як уже всі сиділи за столом і засвічено свічку, що була вмощена на хлібі, батько як го­лова родини сам промовляв або поручав комусь,
переважно з менших дітей, провести вголос мо­литву,
По молитві батько починав вечерю. Перша була кутя. Батько набирав у ложку куті й кидав до стелі, і як та кутя причепилася до стелі, з того ворожили, який буде врожай у біжучому році.
Що таке кутя і з чого її приготовляють? Кутя - це дуже смачна й символічна страва, їдять її раз у році - на святий вечір перед Різдвом. Кутю приготовляли з обмеленої (або як називали, упиханої) пшениці, варили, а тоді за­ливали медом і засипали маком, вихолоджували і їли. Дуже смачна. І так по черзі їли борщ з гриб­ками й так званими вушками, вареники, голубці (це все на олії), обов'язково рибу і так аж до дванадцяти страв.
Коли закінчено святу вечерю, ще раз усі вголос помолилися й почали колядувати. Пере­важно першою колядкою була "Бог Предвічний народився", а опісля - інші колядки.
При тому хлопець чи дівчина - одне з них, хто був і буде літом пастухом до худоби, - збирали всі ложки зі столу й робили зі соломи перевесло й ті ложки зв'язували тим перевеслом докупи, щоби літом худоба на пасовиську не розбігалася, а держалася купи.
Потім молодь і старші збиралися разом і йшли по селу колядувати, Колядники ділилися на групи - старі і молодь, але вся коляда була на одну ціль, яка була призначена вже наперід. Коляду збирали у формі збіжжя або грошей: хто що міг дати, те брали. Тих, що тим займалися, називали міхоношами.
Молодь ходила колядувати зі звіздою. Звізду робили переважно зі старого решета, об­клеювали кольоровим папером і наклеювали звізду, а всередині засвічували свічку.
Цеї ночі на Святий Вечір цілу ніч по хатах світилося світло каганцями, або нафтовими лямпами.
У Михнівці було багато придорожніх фіґур, зроблених хрестів з тесаного каменю,, і цього вечора й перед Богоявленням цілу ніч світилися лямпадки.
Часом молодь приготовляла вертеп, із тим вертепом вже заходили в хату. Вертеп складався з таких акторів: три царі, пастушки, ну й обо­в'язково був жид, або коза і т.п. На Святий Вечір дорослі дівчата виходили на двір слухати, з якої сторони загавкає пес, то з тої сторони треба сподіватися сватів до хати.
Такий настрій тривав до Нового Року. Увечері перед Новим Роком були веселі забави для молоді - так званий "Маланчин вечір". На Новий Рік рано збиралися до церкви, і при уми­ванні обов'язково в руках мусіла бути монета, і з тою монетою треба було вмивати лице. А це для того, щоб цілий рік при вас держалися гроші.
Повернувшися з церкви на Новий Рік, вимітали й виносили дідуха - солому й там десь на городі палили.
А малі хлопці насипали збіжжя в батькову рукавицю та йшли до сусідів і ближчих знайомих вінчувати і при тім посівали по хаті тим збіжжям.
Цикл різдвяних святкувань тривав аж до Стрітення, 15 лютого.
Також великі торжества й приготування до них, а з тим пов'язані й різні вірування, були на другий святий вечір - Богоявлення Господнє або Водохреща, Йорданські Свята.
Цей святий вечір подібний до різдвяного з тою різницею, що він більш убогий. Вже не обо­в'язково дванадцять страв, нема дідуха. Цей свя­тий вечір називали також Коров'ячим святим вечором. Приготування до цього святого вечора було майже те саме. Так само строгий піст і все інше те саме, що на різдвяний.
Коли появилася перша зірка, то батько брав паляницю, завивав обрусом, кликав дітей, які вже не боялися худоби і йшли до стайні та давали кожній скотині кавальчик паляниці.
Повернувшись до хати, засідали за стіл, помолилися і вечеряли. Було таке повір'я, що цеї ночі худоба говорить між собою. По вечері співали щедрівок, а потім молодь сходилася ра­зом і йшла по хатах щедрувати. Тут уже ніхто за
це не платив, але в кого щедрували, кликали до хати і вгощали чим хто міг.
Рано на Богоявлення, чи як у нас казали, на Йордань, ще в ночі всі йшли до церкви, брали зі собою посуду на свячену воду. У Михнівці святили воду на річці, віддаленій від церкви десь на 300 метрів. Там ще на святий вечір уже була приготована ополонка й вирізаний з леду хрест.
По Літургійних відправах всі виходили з церкви на чолі з хоругвами і священиком. Вся процесія йшла на річку й там відбувалося водо­свяття. По водосвятті кожний, хто мав посудину, набирав свяченої води й чимскоріше всі йшли до дому.
Вдома батько брав свяченої води до відра і йшов кропити кругом хати і всю господарку.
Попивши свяченої води, вся родина сідала до сніданку. По сніданні робили хрестики з па­перу або розмішували муку й тим тістом робили хрестики на одвірках хати, сволоках, а також назовні на одвірках комори і т.п.
До цих релігійних обрядів і традицій слід зачислити також святкування Воскресіння Гос­пода нашого Ісуса Христа чи, як у нас називали, Великодні Свята. Ті святкування відбувалися урочисто й весело. Приготування до тих святку­вань проходили з великою дбайливістю. Малюва­ли й порядкували хати всередині й назовні. А вже найбільша присвята була звернена для пи­сання писанок. В останній тиждень Великого Посту був Страстний тиждень. У четвер ввечері в церкві відправлялися Страсті і читання дванадця­ти Євангелій.
Велика п'ятниця - це день похорону Гос­пода нашого Ісуса Христа. Цього дня не можна було виконувати тяжкої праці, а також був стро­гий піст. Церква була цілий день відчинена й одні люди відходили, інші приходили до Плаща­ниці. Можна було виконувати таку працю, як порядкувати на цвинтарі біля гробів, поправляти огорожу біля церкви і цвинтаря.
Субота - це був день, в який пекли паски і приготовляли харчі до свячення.
У Михнівці пекли паски великі, переважно із житньої муки. Дуже часто траплялося так, що посадили паску до печі, а коли вона спеклася та ще й підросла, тоді при витяганні з печі мусіли розбирати челюсті (це той отвір до печі). Таку паску святити мусіли нести на плечах у великому обрусі.
За моєї пам'яті вже паски святили в суботу пополудні по частинах села. Біля церкви на Великдень святили паски тільки ті люди, що жи­ли недалеко від церкви. Яке символічне значіння мало печення великих пасок у традиції, мені не відомо.
Тут можна б додати ще таке свято, що було пов'язане з залишками вірувань дохри­стиянської доби, як Юрія-великомученика, яке припадає на 6 травня.
Було повір'я, що вночі перед тим святом жінки-чарівниці перемінювалися в різних тва­рин: собак, котів і тим подібних та ходили по стайнях, де були корови, й забирали від них мо­локо, В цю ніч кожний пес, кіт чи інша тварина, яка б куди не бігла, вважалася чарівницею, що відбирала від корови молоко.
Дальше - такі свята, як Івана Хрестителя, що припадає на 7 липня, і Андрія, що припадає на 13 грудня. В ті свята переважно дівчата воро­жили про їхню будучність: чи скоро будуть вихо­дити заміж і т.п,
Такі повір'я були в нас у Михнівці, та не тільки в нас, але й по цілій українській землі в більших чи менших різницях, але подібні. Це залишки з дохристиянських часів, де багато з тих вірувань з асимілювалися християнською релігією.