РОЗТАШУВАННЯ Й ХАРАКТЕРИСТИКА СЕЛА МИХНІВЦЯ

Схематичний план села Міхнівця

Село Михновець розташоване в долині між горами при битій дорозі, що веде з Турки над Стриєм на захід до села Лип'я, біля 30 км від повітового центру. Від полудневої сторони гора Острий, з північної сторони - гора Маґура, а з північно-західної сторони, від села Бистрого - гора Бесіда. Звідки походить назва села, дізнатися важко. Це питання й досі не досліджене. Проте можна думати, що першим мешканцем міг бути хтось на ім'я Махновський або Міх-новський, від якого й постала назва села. Стародавня дерев'яна церква Різдва Пречистої Діви Марії, побудована правдоподібно з кінцем сімнадцятого століття, є свідком далекого минулого. Часом заснування села Михнівця можна вважати кінець шістнадцятого або початок сімнадцятого століття. Положення Михнівця стратегічне, бо жодне лихоліття його не оминуло. Коли згадати першу світову війну, то Михновець був під стратегічним обстрілом двох ворожих армій: від полудневої сторони на високих Лазах стояла окопана австрійська армія, а зі сторони північної на горі Маґурі стояла окопана московська армія. Під гарматним обстрілом обох армій знаходилися частини Михнівця - Горішний кінець і Долина. Ту частину села звали Долиною тому, що вона була в долині, де з півден­ної і північної сторін від ще безіменнної річки підносяться високі горби. В сторону полудня ті височини підносяться аж до підніжжя гори Острий. Підніжжя Острого називається Широкий і граничить з містечком Літовиїде. На північ такі височини підносяться до підніжжя гори Маґури, де частина верха називається Лиса. Висота михнівської Магури - біля 1050 м від позему моря.
Згадуючи лихоліття, не сміємо забути 1930 рік дикунської польської пацифікації, яка не оминула й нашого села Михнівця. Тоді польські бандити тяжко побили мою стареньку бабуню, яка сховала батькового одного черевика, щоб ляхи не забрали. Більше нікого не було вдома. На подвір'ї і в стодолі було 12 коней, які нищили селянський тяжко запрацьований дорібок. Дикунська пацифікація була ще одним прикладом нечуваного варварства польської влади.
Село Михновець розкинулось від східнополудневої сторони, від села Лопушанки Лех-ньової до північно-західньої сторони до села Бистрого.
Поділ села на частини був різний, але засадничо був прийнятий такий поділ, рахуючи від східно-полудневої сторони (від села Лопушанки Лехньової): Горішний кінець, Долина, Горбок, Лисейки, Удичі і Долішний кінець.
Територіальний засяг Михнівця від границі лопушанської до границі бистрянської був п'ять і пів - шість кілометрів.

Мапа південна-західної Турківщини та прилеглої території в Польщі.

Із західного напрямку від сусіднього села Лип'я йшов битий шлях, званий гостинцем, який був збудований ще за часів панування Австро-Угорської монархії. Цей гостинець йшов цілим Михнівцем на схід аж до повітового міста Турки над Стриєм.
Ґрунти Михнівця простягалися в одну і другу сторону пасами, так званими "прутами". Прут - це була міра ширини поля даного госпо­даря. Такий прут, якщо не помиляюся, був до­вжиною чотири метри. Така міра (прут) була зроблена з одностайної жердки, і майже кожний господар мав у своєму посіданні таку міру - "прут", щоб бути певним, що його поле має точно свою ширину - не більше, ані не менше.
Залежно від того, скільки таких прутів господар посідав, - два прути, чотири чи п'ять прутів, - був його пасок поля широкий 8, 16 чи 20 метрів. Ті паси простягалися в одну і другу сторону даного господарства приблизно на два і пів - три км в одну сторону, і так само - в другу сторону.
В сторону полудня ті паси ґрунтів прилягали до Лазів. Лазами називалися кавалки поля різної величини - від двох гектарів і більше. Назва цих Лазів була різна. Наприклад; Високий Лаз, Кошарки, Дебря, Пекло, Гринів і інші.
Як уже згадано вище, такі паси ґрунтів простягалися і на північ, до підніжжя гори Маґури. Узбіччя гори Маґури поділене, подібно як у
полудневій стороні, на лази, а в бік Маґури такі кавалки поля називалися мірками.
Різниця між лазами і мірками була та, що положення лазів було хоч височинне, але рівне й краще надавалося під управу ріллі, ніж мірки в сторону Маґури.
Розташування хат і господарських забудувань. Вище вже згадано про безіменну річку, яка бере свій початок від частини, що зветься Горішний кінець, де всі більші й менші потоки полудневої і північної сторін збігаються в одне русло всіх піль Михнівця, і вже ті води в частині Долішнього кінця творять досить велику річку, яка дістала назву Михнівчик.
Село простягалось вздовж річки та дороги - гостинця, що й визначило характер забудови.
Господарства були розташовані по обидва боки згаданої річки, Дороги, які вели від го­стинця або з поля одної чи другої сторони села до господарських забудувань звалися прогонами, або вигонами.
Ті дороги, що сполучали дані частини села з головним шляхом будь-котрої сторони, звалися льокальними дорогами.
Центр села.
Розміщення центру Михнівця було не зовсім практичне й вигідне, саме тому, що центр був розташований при однім кінці села й не міг задовольнити всіх потреб і вимог решти села з огляду на його віддалення.
Під центром маємо на увазі школу, чи­тальню, кооперативу, а все це було розташоване при однім кінці села - у Долішньому кінці.
Шкільний будинок.
Будинок школи був партеровий, подовжний, покритий ґонтом і звер­нений фронтом до сходу, як усі будівлі Михнівця були звернені фронтом на схід.
Біля рогу шкільного будинку стояв коло­дязь з журавлем. Напроти будинку від східної сторони - велике подвір'я, обсаджене корчами порічок, а поміж корчами від полудневої сторони - яринні грядки і шкілка овочевих дерев. Від північної сторони тих порічкових корчів поміж рядами було розміщено кілька вуликів з бджолами. Яринні грядки були під опікою дівчат старших кляс зі своєю учителькою, а шкілка овочевих дерев - під опікою управителя школи і хлопців старших кляс, які навчалися плекати і нащеплювати овочеві дерева. До пасіки ніхто не мав доступу, бо бджоли таких пасічників, як хлопці, до вуликів не допускали.
Будинок школи мав дві просторі кімнати (кляси) та учительське трикімнатне мешкання.
Учителями були Теодор Бровар та його дружина Анастасія Бровар. Вони залишилися ще з часів Австрії, і за Польщі пропрацювали аж до 1934 року, до часу виходу на заслужену пенсію по двадцяти п'яти літах учительської праці.
У часі учителювання Теодора і Анастасії Броварів їхньою заслугою було, що, помимо
польської політики польонізації українського на­селення, на фронтовій стіні школи висіла вивіска хоч з когутом (орлом), але з написом "Панствова школа публічна 2 клясова з рускім єнзикем нав­чання". Це ясно означало, що всі предмети ви­кладалися українською мовою. Що так воно було то завдяки виключно управителеві школи Теодо-рові Броварові і його дружині Анастасії. Він був родовитим бойком з Прислопа, Турківського по­віту.
Пригадую, що в тому часі навчання польської мови була одна година в тижні. Але пізніше, в останні роки перед другою світовою війною, вже було навпаки, української мови була лише одна година в тижні.
Будова домів і господарських забудувань. У Михнівці будували хати з грубого різаного де­рева, смереки або ялиці. Переважно такі будови були по цілій Бойківщині. Дахи будівель покри­вали соломою - сніпками, які робили із житньої соломи, або ґонтами, рідко - черепицею чи бляхою.
Стара система будови переважно вигляда­ла так, що всі забудови - стайні, стодоли, комо­ри, возівні і т.п. - все це будувалося під одним дахом.
Новіша система будови була вже дещо інша. Такі будови як стайні, стодоли і т.п., буду­вали вже окремо. Було це більш практичним з огляду на випадок вогню.
При кожнім господарстві були великі подвір'я зі садками. Громадські будинки - церква, школа, попівство й читальня, де приміщувалася і кооперативе, - також будовані з дерева. Читальня і школа були покриті ґонта­ми, а церква і попівство були покриті бляхою.
Інших будинків - таких як громадський дім, чи сільський урядовий дім - у Михнівці не було.
Горішний кінець. Дещо інакше від інших частин був розміщений горішний кінець села Михнівця . Саме положення різниться і відпо­відає назві Горішний кінець.
Горішний кінець був розміщений таким самим порядком, як і інші частини села, тільки з тою різницею, що він віддалений від згаданої річки, яка саме тут бере свій початок десь на 500 метрів, і від згаданого гостинця - десь на 200 метрів у сторону на південь.
Забудування Горішного кінця розміщені поміж двома потічками. Від північної сторони забудувань потічок випливає зі західнього схилу, що зветься Верхом, і пливе на схід. Цей потічок впадає до другого потічка, який випливає з по­лудневої сторони височинного схилу, що зветься Голованів. Він звертає на схід, а опісля звертає на північ, забирає воду західного потічка вже з північної сторони забудувань Горішного кінця і пливе на північ та впадає до згаданої річки, яка саме тут бере свій початок,
Дорога, яка проходить з заходу на схід, сполучає всі господарства Горішного кінця з од­ного кінця в другий. Ця дорога сполучається та­кож з льокальною дорогою, яка йде від гостинця на південь до містечка Літовище. Посередині Горішного кінця є ще одна дорога - прогін на північ, що сполучається з гостинцем.
Положення Горішного кінця - височинне, рівне, з невеликими горбами й лагідними схила­ми до північної і полудневої сторони.
Поля порізьблені нечисленними потічка­ми й долинами. В полудневому напрямі - висо-чинний горб, що зветься Глубокий і бере свій початок майже з частини Лисейків від західної сторони і на схід аж до границі сусіднього села Лопушанки Лехньової. Цей височинний горб має назву (частинно) Горбки і Голованів. Голов­на дорога, хоч і ґрунтова, але дуже важна тим, що є одинокою дорогою, яка сполучає сусідні села: зі сторони заходу село Бистрий і ген на північ, поза Маґуру - село Мшанець, аж до Старого Самбора.
Люди зі всіх тих сіл, які їхали до вже зга­даного містечка Літовища, мусіли їхати через Михновець гостинцем у Горішний кінець і на ту дорогу, яка звертала з гостинця і прямувала на полуднє через височину Голованів, відтак зверта­ла наліво на схід, майже до границі Лопушанки й завертала направо на захід, на високі лази, і зно­ву звертала на південь і сполучалася з тою доро­гою, що йшла зі сходу від Турки на захід до
Літовиша. Це містечко було широко знане з того, що там відбувалися великі ярмарки - найбільші на все бойківське Підкарпаття.
До північної сторони така височина про­стягається від границі Лопушанки Лехньової аж до підніжжя Магури. Ця височина називається Присліп. У цьому напрямі на північ ґрунти Го­рішного кінця не мають багато потоків, а ще менше долин. Від височини Прислопа грунти Горішного кінця більше низинні і рівні з невели­ким піднесенням.
Як уже згадано вище, ґрунти простягають­ся в одну і другу сторону пасами - так званими прутами. На загал ґрунти не найгірші.
Характеристика і положення всіх частин Михнівця подібні до Горішного кінця.
Ґрунти Михнівця порізьблені чисельними потоками. Ті потоки стікають як з одної полудне­вої сторони, з височин підніжжя гори Острий і лазів, так і з другої, північної сторони, з височин підніжжя гори Магури.
Всі ці потоки впадають в одне русло, і вже в Долішному кінці Михнівця води творять досить велику річку, яка вже має назву Михнівчик.
Вона своїми водами вже рухає два млини і тартак. Дальше річка Михнівчик пропливає до­линою і границею між сусідним селом Бистрий на північ поміж горами - зі сходу гора Маґура, а з заходу гора Бесіда - і пливе до наступного села Мшанця.


Церква Різдва Пречистої Богородиці, 1863 р.


Дзвіниця церкви Різдва Пречистої Богородиці.

Та одного дня зірвалася страшна хуртови­на - буря, яка вхопила якусь частину з того ма­теріалу - мабуть, хреста, і вкинула його на тому місці, де тепер стоїть побудована церква.
Тоді зійшлися старші громадяни на раду й вирішили, щоб церкву будувати на тому місці, де вітер заніс ту частину, бо видко, що так Бог хоче.
І побудували церкву на тому місці. Це дру­ге місце віддалене від запланованого першого десь на півкілометра в напрямі північного сходу,
Місце, де побудована церква в Михнівці.
Горб, або гірка, яка з трьох сторін - полудневої, західної і північної - має вигляд штучно насипа­ної великої могили.
З полудневої сторони горба до гостинця лагідний схил, а з заходу й півночі глибокі запа­дини - долини, якими пропливає потік. Цей потік обперізує горб з двох сторін і впадає до вже згаданої вище річки, яку збагачує своїми водами.
Поляна горба чи хребет, на якому побудо­вана церква, від полудня до півночі має в промірі не більше як сто п'ятдесят - двісті метрів від заходу на схід до льокальної дороги, яка вихо­дить від частини села, званої Лисейками, й пе­рехрещує гостинець та прямує по вище -згаданому схилі в сторону церкви. І біля самої церкви розділяє ця дорога церковну площу і цвинтар. Далі ця дорога прямує схилом цвинтаря
до долини, а відтак іде ген аж у частину Маґури, що зветься Спалений чи Сгталеники.
І на такому квадраті побудована чудового стилю церква й висока триповерхова дзвіниця.
Якщо те, що оповідала моя бабуня, була тільки легенда, то це місце під будову церкви було вимріяне, - кращого й вигіднішого вже не могло бути.
Щоб описати положення і красу місця, на якому побудована церква в Михнівці, слід почи­нати від чудової природи, особливо гарної в цьому місці,
Між церквою, огорожею і цвинтарем є невелика площа, а за тою площею по стороні церковній від цвинтаря і там, де проходить зга­дана дорога, є досить глибока западина - балка.
При нагоді слід сказати, що площа біля церкви і дзвіниці, яка була за огорожею, була у великій пошані, Тут не можна було сваритися, не можна було вести непристойних розмов, не можна було курити,
Напроти головного входу до церкви росли дві великі липи - старі-старі, грубість яких у промірі була, певно, більше метра. По боках церкви від сходу і заходу були побудовані два пам'ятники з каменю і залізні хрести. Мабуть, там були поховані попередні парохи. Кругом - огорожа, брами з двох сторін (від сходу і заходу), все це надавало цьому місцеві велику святість,
Тепер повернемо до згаданої балки й не­великої площі, яка служила за невтральне місце для тих, що хотіли собі покурити. Ця западина
прилягає до згаданого потоку і дальших долин. Цікавою вона була тим, що кожного року на свя­та Воскресіння, чи, як у нас називали, Великодні Свята, була там весела розвага для молоді і старших: хлопці-парубки здобували від дівчат пи­санки й ті писанки кидали в балку, а там менші хлопці-доріст старалися ловити ті писанки. Часом виходило так, що писанки розбивалися до рук хлопців, або ще краще виходило з тими писан­ками так, як тут в Америці чи Канаді на забаві з "паями".
Дальше ця долина від церкви і цвинтаря на північ і захід простягається аж до границі села Бистрого. Ця долина враз з річкою Михнівчик, яка в тому напрямі пропливає у звужений просмик поміж гори (з правої сторони гора Маґура, а з лівої сторони гора Бесіда), проходить до наступного села Мшанця.
Від церкви і цвинтаря на схід і до гостин­ця, який іде весь час на схід, цей горб простя­гається один і пів чи два кілометри до другого потока, що випливає також з підніжжя Маґури і впадає до тої самої річки в частині села, що зветься Горбок.
Ця височина має назву Вохаби. Певно, від того пішла ця назва, що на половині довжини того височенного горба від північної сторони є
великі провалля і заглибини, а такі місця в нас називаються вохабами,
Ця височина обперезана потоком зі захід­ної і північної сторін. Подібним потоком обпере­зана і його східна сторона, але з тою різницею, що зі східної сторони схили горба дещо лагідніші. Зараз за тим потоком і гостинцем та річкою від північної і полудневої сторони є доли­на, а гостинець проходить весь час на схід І під гору.
І ця частина села зветься Долиною. Гости­нець і прилегла частина грунтів по лівому боці річки у сторону полудня підноситься щораз ви­ще, і цю частину ґрунтів називають Верхом. Певно тому, що вони на верху, і кругом рівні поля.