4-тa Ватра в селі Переможне, Луганщина - 4th Vatra in Peremozhne/Luhansk - Oct. 4, 2008

Лемки на Луганщині

У селі Переможне Лутугінського району Луганської области утретє пройшов фестиваль лемківської культури «Стежками Лемківщини».
Розмовляючи з людьми, бачиш, що ті, хто не причетний до цього етносу, дуже туманно уявляють собі, хто такі лемки. А тим часом життя цієї найзахіднішої гілки українського народу гідне подиву. Проте ще належним чином не оцінене істориками. Упродовж тисячоліття ототожнювати себе з Київською Руссю, з тим ототожненням пройти через хвилі полонізації, окатоличування і залишитися самими собою — хіба це не дивує і
не захоплює?

То хто ж такі лемки?

Перші згадки про мешканців гір, де ще донедавна проживав цей етнос, знаходимо у «Повісти временних літ» давньоруського літописця Нестора. Згадується про слов'янське плем'я білих (західних) хорватів (горян). Своєю мовою, культурою вони не відрізнялися від наддніпрянських племен і самі себе називали на початку IX ст. «русами», «русинами». І аж у XIX ст. через часто вживану часточку «лем», що означає «тільки», «лише», їх почали називати лемками, а територію, на якій проживали, — Лемківщиною.

Усі енциклопедії — від «Великої загальної енциклопедії» (Варшава, 1910), «Большой знциклопедии» (Санкт Петербург, 1903) до «Дер гроссе Брокгауз» (Мюнхен, 1955) — твердять, що лемки — частка українського народу.

До 1945 р. територія Лемкіщини займала понад 10 тис. кв. км, а після війни її поділили між трьома державами: галицька частина Лемківщини відійшла до Польщі, частина південної — до Словаччини, інша — до Закарпатської области УРСР. Загалом у світі — близько одного мільйона лемків, половина з них — в Україні. Вони свідомі того, що є частиною українського народу, за винятком невеличкої групи людей на Закарпатті, які разом із теж нечисленною групою людей за кордоном вважають себе «карпаторуським народом».

Українцями були також заселені Холмщина, Посяння, Підляшшя — ще з часів Ярослава Мудрого. Саме він у 1091 р. заснував місто Ярослав. Данило Галицький заснував місто Холм. Там він приймав корону, там були давні православні, а пізніше і греко-католицькі церкви, згодом знищені або перетворені на костели.

Саме ці території відійшли до УРСР під час переходу Червоної Армії за Збруч 17 вересня 1939 р. за таємним договором між Сталіним і Гітлером. Але вже невдовзі ці землі були знову віддані Гітлеру. І саме ці території мав на увазі М. Хрущов, коли ставив питання про приєднання споконвічних українських земель до УРСР. У листі до Сталіна від 20 липня 1944 р. він звернувся з пропозицією утворити Холмську область. Але вже 27 липня у Москві було підписано угоду між польською і радянською сторонами про польсько-радянський кордон приблизно по «лінії Керзона» (міністр закордонних справ Англії часів Антанти), за якою всі ці землі відходили до Польщі. М. Хрущов, очевидно, не знав про усні домовленості між Сталіним, Рузвельтом і Черчіллем ще у Тегерані щодо майбутнього кордону.

Почалося велике і жорстоке переселення 500 тисяч людей з їхніх споконвічних земель в УРСР. Агітатори розповідали, як гарно живеться людям, яка передова техніка працює на полях. Люди, задивлені на Радянський Союз, переписували своє добро, щоб уже на місці отримати будинки, довгостроковий кредит у 5000 крб. Зібрали врожай, віддали його представникам радянської влади, взяли розписки і у жовтні 1944 р. почалося переселення. Додавали «охоти» і поляки, які казали, що скоро не вистачить для українців дерев, на яких їх вішатимуть. Але більшість противилась. Вони готові були жити у складі УРСР, але на своїх землях, у рідних домівках. Польська сторона в особі війська і банд відповіла терором, який за своєю жорстокістю нагадував Середньовіччя. Винищувались цілі села, по-звірячому вбивали дітей, жінок, стареньких. На захист свого народу ставала УПА. Але переселення тривало, і на листопад 1946 р. було евакуйовано 482 880 осіб (122 622 родини).

їхали люди у товарних вагонах, разом із худобою. Коли випадала нагода, вибігали з вагонів, щоб помитися, нарвати трави для своєї корівки. Вагони були відкриті вітрам, дощам упродовж місяця-двох, залежно від кінцевого пункту призначення.

У Західній Україні будинків, які звільнили поляки, що переселились на колишні німецькі території, не вистачало, тому підселялися до своїх. Часто лемкам давали оселі репресованих місцевих жителів, але не всі відважувалися заходити туди — стіни кімнат у багатьох будинках були залиті кров'ю (велика «зачистка» місцевого населення вилилася тоді у страшну цифру — 500 тисяч). Переселенці голодували. Місцеве населення не виявляло зразків милосердя — проганяли з уже зібраного поля, де люди шукали бодай змерзлої картоплі. Ототожнювали їх із переселенцями-москвофілами 1939 р., а значить, із владою. Тоді, у 39-му, на заклик радянського уряду переїхало 9000 осіб з Холмщини та Західної Лемківщини (із національно налаштованої частини Лемківщини — Сянноччини — не виїхав ніхто). Холмщан поселили на Волині, лемків — на Тернопільщині. Місцевий люд із недовірою спостерігав за «лемками-русофілами». Дійсність для більшости тих переселенців виявилась «непідйомною», і вони згодом старалися виїхати.

На українських теренах у Польщі упродовж років діяли товариства — імени Тараса Шевченка, яке було зорієнтоване на Київ, та імени Качковського — на Москву. В одному селі могло бути два товариства. За царських часів агітатори педалювали на православну віру, за радянських — на соціальну справедливість. Національний (український) елемент був там відсутній. Перед таким великим струсом, як переїзд, загострювалися і симпатії. Багато москвофілів просилися до Росії, але змушені були зупинятись на пограниччі. Там і приходило до них страшне прозріння.

Багато сімей потрапили у центральні та східні області. їх часто підселяли до господарів, які не сприймали переселенців, називали їх поляками. Іншим давали кімнатку. Звернімось до доповідних записок тих часів. У кімнаті площею 20 кв. м жили дві сім'ї із 17 душ, в іншій — 17,5 м — три сім'ї з 19 чоловік, а в 25 м — п'ять родин (24 особи). Часто хворіли. У багатьох не було одягу — зотлів за два місяці їзди від вологи. Переселенцям обіцяли, що їх забезпечать усім необхідним, натомість в іншій доповідній відображено, як місцеве начальство за гроші, виділені для облаштування приїжджих, купувало собі автомашини. А безневинний народ вмирав від холоду і голоду, не розуміючи, за що. У Луганську область, наприклад, було переселено 1335 родин.
Наприкінці 1947 р. компенсацію отримали тільки 477 сімей. Багато людей не витримували: правдами й неправдами поверталися в Західну Україну, поближче до кордону. Але невдовзі розуміли, що ніхто їх не пустить на їхні рідні землі, де проживали їхні предки впродовж сотень років, де їхні гори, річки, сосни і де доньки приходили в гості до мам з іншої держави, просто переступивши потічок.

А на українців, які не покинули своєї землі, теж чекали страшні випробування — асиміляція. Операція під назвою «Вісла» тривала з квітня до серпня 1947 р. Приводом стало вбивство загонами УПА (які активно діяли на Закерзонні, обороняючи українців, і про кого самі поляки говорили: «То не є банда, а зорганізована сила, між ними є багато вчених і інтелігентних людей, яких нам бракує») генерала Кароля Свірчевського 28 березня 1947 р. Але є документи, що проект переселення з'явився ще у листопаді 1946 р. Тих, хто чинив опір переселенню, чекала трагічна доля.

Польська влада позбавила українців прав на залишене майно. А на нових землях (де вже поселилися поляки з центральної Польщі та з теренів України) переселенців чекали розруха і знущання. Страшні, дикі часи.

Переселенці вижили. Вижили завдяки своєму працелюбству, взаємодопомозі, своїй щирості, вірі у добро. І своєму безмежному терпінню.

Хор «Лемковина», неперевершене тріо сестер Байко несли лемківські пісні до їхніх сердець, допомагаючи цим змученим людям жити, радіти життю.

Наприкінці 80-х лемки почали гуртуватися у товариство «Лемківщина», а в червні 92-го відбувся 1-й Всеукраїнський конгрес лемків. Пройшов цього року і вже 25-й фестиваль лемківської культури у Ждині (Польща). У 2001 р. утворилося Всеукраїнське товариство «Лемківщина», прийнято статут. У травні цього року у Львові пройшов 4-й Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об'єднань, який згуртував лемків семи країн та перетворився на потужну міжнародну організацію, що сприяє дослідженню, розвитку і популяризації культури лемків-русинів, захищає права депортованих.

У 2005 р. утворилось і луганське товариство «Ватра». Відбувся фестиваль «Стежками Лемківщини» в с. Переможне, де компактно проживають лемки. У тому посприяв тодішній заступник голови облдержадміністрації 3. Гузар. Старші люди, які пам'ятають свої гори, плачуть, розповідаючи, і жаліють, що їхні батьки не дожили до того щасливого моменту, коли про них згадали. «Вони не повірили б, що таке можливе», — каже зі слізьми на очах бабуся а лагідною, доброю усмішкою. Ці люди пронесли свій переселенський хрест, як і всі інші. Тільки от ніяк не могли звикнути до простору, степу. Волею «повелителів націй» вони були позбавлені щастя радіти життю на своїй рідній землі. їхні діти, внуки вже не вважають себе чужими на цій землі, де сільські вулиці виходять у широкий степ, який пахне полином. Це вже їхня земля, їхня Вітчизна.

Данута КОСТУРА

Українське Слово - ВсеУкраїнцький Громадсько-Політичний Тижневик
Випуск №46 (3349) 14 листопада - 20 листопада 2007 року

* * *

Лемки на Луганщині

Депортація українців з їх етнічних земель у Польщі не знайшла належного відображення в радянській історичній науці. Тільки в роки незалежності започатковано видання збірних документів, матеріалів і спогадів про переселення.
Таке «незручне» питання, як примусове виселення населення з території західних областей України до Польщі та з Польщі в Україну довгий час замовчувалося. Про переселення у Луганську область взагалі нічого не було відомо.
Президент України Віктор Ющенко своїм Указом «Про заходи у зв'язку з 60-ю річницею примусового виселення етнічних українців з території Польщі» від 23.09.2005 р. за № 1330 визнав за необхідність посилити увагу до потреб людей, примусово виселених з території Польщі. На виконання цього Указу 17 листопада 2005 р. в Луганську була створена громадська організація українців, депортованих з території Польщі - Луганське обласне товариство «Ватра». Воно було зареєстроване й отримало свідоцтво під № 765. Головою товариства обрано Петра М. Ясінчака, який в складі родини був виселений зі с. Ізби, Горлицького повіту, Краківського воєводства.

Організація була створена з метою відродження і збереження національних культурних традицій, соціального і правового захисту переселенців. Для того, щоб ми знали: хто ми і звідки походимо, - нам були потрібні архівні матеріали та історичні довідки. З цією метою ми побували в архівах України і Польщі. Результати показали, що нас є понад двох тисяч. Велику допомогу ми отримали від директорів державних архівів Львова - В. І. Куцинди та Луганська - М. М. Старовойтова.

Якщо з 15 жовтня 1944-го до 1 лютого 1945 року за офіційними даними було виселено тільки 19899 осіб, то з вересня 1945-го до липня 1946 року в Україну виселено 260 тисяч. А за весь час депортації - 482 661 особа (за нашими даними протягом 15.11.1944 - 1.08.1946 рр. було виселено 123010 родин або 483 808 осіб. -«ДП»). У Польщі залишилося біля 150 тисяч українців.

З інформації Ворошиловградського обласного комітету КП(б)У ми дізнаємося, що станом на 1.02.1946 року до 12 районів області прибуло 1348 родин у кількості 6089 осіб, із яких були 3035-працездатні, а 2118-діти до 14-ти років. Згідно постанови бюро Ворошиловградського обкому партії, виконкому обласної ради депутатів трудящих «Про розселення колишніх польських громадян на території Ворошиловградської області», у відповідності до Постанови Ради Народних Комісарів УРСР від 17.07.1944 р. № 808-43, на Луганщині планували розселити 2400 осіб переселенців.

Починаючи від червня 1946 року, кількість родин переселенців зменшується. Так, станом на 13.09.1946 р. із області вибуло 639 сімей і лише 68-ом надано дозвіл на проживання.

Протягом 1944-53 рр. більше ніж 12 тисяч лемків було переселено на Луганщину. Багато їх повернулися на Західну Україну. Ті, що залишилися, намагалися зберегти свою культуру, мову, побут і звичаї. Тепер лемки проживають у селах Переможне і Карла Лібкнехта, Лутугінського, Зеліковка і Парнєве, Біловодського, Переможне і Трудове Ново-Айдарського районів. Нині в області налічується 112 осіб переселенців, яким виповнилося 80 і більше років. У Луганську живуть біля 3,5 тисяч переселенців та їх нащадків. Всього -близько 33 тисяч, 80 відсотків із них є лемки.

За два роки діяльності товариства «Ватра» побудовані та освячені дві каплички в селах Карла Лібкнехта і Переможне. В с. Переможне буде споруджено пам'ятний знак до 60-річчя депортації лемків на Луганщину. Перший камінь був закладений і освячений на «Ватрі» - фестивалі, який проводиться щорічно на Луганщині. Наш громадський юридичний відділ, який очолює суддя Апеляційного суду області Іван Шмигельський, надає методичну, правову і соціальну допомогу всім лемкам, а також іншим депортованим етнічним українцям, їх нащадкам з питань перерахунку пенсій, перегляду карних і цивільних справ.
З метою відзначення трагічних подій, пов'язаних із примусовим переселенням етнічних українців з території Польщі в 1944-46 і 1951 роках, ми звернулися до Міністерства освіти і науки України, ректорату Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка, з проханням внести в програму навчального курсу «Історія України» теми про депортацію українського народу. Також були внесені зміни до тематики курсових наукових робіт. Члени студентського наукового товариства проводять дослідження в цьому напрямку.

Наші історики, разом із науковцями Педагогічного університету, видали книгу «Нотатки до мовного портрета переселенців з Лемківщини» (2006 р.), підготовили до друку - «Лемки - народ, позбавлений Батьківщини». Зараз ведеться робота над змінами і доповненнями окремих архівних документів, а також переклад цієї книги на лемківську говірку.

Делегації лемків з Луганщини запрошують на науково-практичні конференції, Всеукраїнські з'їзди лемків, «Лемківські Ватри» в м. Монастириськ, Тернопільської області та с. Ждиня в Польщі. Наше товариство є членом «Асамблеї народів Луганщини», яка налічує 124 національності та етнічні групи, які населяють Луганщину.

Петро М. ЯСІНЧАК,
голова Луганського обласного товариства «Ватра».
Дзвони Лемківщини, 2007 р. Но. 4 (61) - Тернопіль

Document Information

Document URL: http://lemko.org/luhansk/2008/index.html

Return to Lemko Home Page

Date Posted: March 30th, 2009
Last Revision: April 8th, 2009

LV Productions
c/o Walter Maksimovich
730 Pennsylvania Avenue Apt 706
Miami Beach, FL 33139

USA