"ЗА меджом"




Нашы люде мешкали по обох странах польско­словацкой границі (скоріше польско­чехословацкой, скоріше галицко­гірньомадярской, и так дальше). В ріжных періодах ріжні выгладало єй перекрачаня. Гнеска можна єй переступити як сусідову меджу (лем абы довід быв в кышени). Бо тепер то не границя а меджа.
Єдно, што напевно можна повісти о границях, меджах и всякых ограничынях, не лем простору, але и думкы, то то, же все вартат іх долати. Зато запрашам до подорожы – пізнайме нашых земляків за меджом.

ЛЮЦИНА
Село Люцина (по словацки Ľutina), яке знаходит ся гнеска в повіті Левоча (Levoča) перший раз было згадуване в першій половині XIV століття. Але аж 500 років пізнійше набрало великого значыня. Подля традиціі 19 серпня 1851 рока (7 серпня за юліяньcкым календарйом) коло 9 рано, в свято Преображення Господнього, Зузана Фекете, зо своіма троіма дітми, ишла до ліса на грибы. Вказав ся ій на дорозі бискуп, припоминав ій сьвятого Миколая, котрого передставліня знала з церковного іконостаса. Напомнув єй, же не сьвятит божого дня, лем иде за грибами. Повів тіж, же легковажыня сьвят то великій гріх, за котрий Бог люди каре. Казав передати своє посольство священникови, а на місци обявліня поставити крест.
Але Зузана нич никому не повіла. Втолды сьвятий зявляв ся єй на дорозі и загрозив, же як не сповнит його волі, стратит мову. Перестрашена повіла о здаріню місцевому парохови о. Штефанови Ройковичови. Але ани він, ани люде в селі нияк не хотіли єй повірити – зачали єй прозывати Шалена Зузана. І стало ся так, же Зузана оніміла (так як заповів сьвятий). Возвали дохтори – приіхало аж трьох: місцевий, повітовий и психолог з Кошыц. Згідні ствердили, же Зузана є не лем тілесні, але и душевні здорова и не даст ся раціональні пояснити чом оніміла. Аж товды люде ій повірили, а священник казав поставити крест на місци, де перший раз мала обявліня. При його посвячыню Зузана крикнула наглі, же зас видит сьвятого. Священник успокоів єй, повів, же тіж го видит. В тій хвили Зузані повернула мова, и не лем священник, але тіж люде єй увірили.
Не было то остатнє обявліня, якого досвідчыла Зузана. По якісим часі, в подібных обставинах, в лісі, зас вздріла сьвятого Миколая. Тым разом просив єй, жебы переказала священникови його волю – най поставлят в місци іх зустрічы капличку Успення Пресвятой Богородиці. Передав ій тіж ікону, яка мала быти доказом обявліня, а потім мала вісіти в капличці. Зузана однесла ікону єґомосьцьови, а він при сьвідках сховав єй и запер на ключ. Другого дня святий Миколай зас ся Зузані обявив и дав ій таку саму ікону. Аж як священник и тоты самы сьвідкове, серед котрых быв медже іншыма шолтыс и римокатолицкій ксьондз, ствердили, же образ зникнув з клебаніі, товды увірили Зузані. Ксьондз римо-католицкій клякнув перед ньом и просив, жебы му пробачыла, же ся з нєй перше высьмівував. 
Списали протокіл. Пізнійше по одповідніх дослідженнях, наступных баданях лікарскых Зузаны, переслали протокіл и одповідні документы до властивой конґреґаціі в Римі, котра іх затвердила. Папа Пій IX в своім листі з 11 травня 1855 рока, надав Люцині право одпусту в свято Успення Пресвятой Богородиці и сім дни по ним.
Зачали ся збіркы гроши на нову церков, прощи каждого рока были што раз більшы, приходило навет 50-60 тісячы люди. В 1878 році зачали ся будовы новых капличок – св. Анны, св. Креста Господнього и капличка при джерельци св. Миколая. Остатню скінчыли аж в 1930 році. Важнійша была будова нового храму в селі, бо в старім бракувало місця. До рока 1851 Люцина была філійом парохіі в сусідніх Ганіґовцях (по словацкы Hanigovce), по описаных выдарінях парафію перенесено до Люцины. Новий храм побудували на зламі XIX/XX століть. Будову закінчыли в 1908 році. Коротко перед тым згоріла стара, деревяна церковця. Окрім пляну, які знаходит ся в Державным архіві в Будапешті, не заховали ся жадны іншы його візерункы.
По другій сьвітовій війні зачали ся проблемы з комуністичным режімом. Насильне прилучыня Грекокатолицкой церкви Чехословаччыны до церкви Православной было рівнозначне з єй ліквідаційом. В 1968, в часі Празкой Весны, церков реактивувано, але дальше пересьлідувано в період нормалізаціі. Комуністы застрашали тіж прочан, але тоты и так што рік приходили, хоц и нечысленні.
В 1988 Папа Iван Павло II признав люциньскому храмови гідніст Bazilica Minor. Од 1989 на одпусты зачало приходити веце люди, зачали ся ремонты церкви и каплиц, побудувано олтар під голым небом. Гнеска прочан зас можна рахувати в тісячах, хоц юж не в десятках тісячы. Приіжджают тіж од нас, хоц бы з Ґладышова ци Конечной. Грекокатоликы и православны. Бо на горі, котру од обявлінь называют марийном, обік каплиц, стоіт тіж церков православна. Незнам якы сут відносины медже обома конфесіями в Люцині. И не хочу знати.

«Наше слово» №39, 28 вересня 2008 року


український тижневик ¦ tygodnik ukrainski ¦ ukrainian weekly
тел. +48 22 677 88 11, 677 84 45, 677 84 46,
тел./факс +48 22 677 88 10
Інтернет газета http://nslowo.pl


Document Information

Document URL: http://lemko.org/lemko/ns/wirchnia02.html

       Return to Lemko Home Page

Date Posted: May 11th, 2009
Last Revision:


LV Productions, Ltd
c/o Walter Maksimovich
730 Pennsylvania Avenue, Apt. 706
Miami Beach, FL 33139

USA
© LV Productions, Ltd. All Rights Reserved.