"НЕ ЛЕМ о капусті"




З диву не можу выйти, же за посьлідніх років мого жытя так дуже ся позміняло. Дідо Василь были в Гамериці, а пак в Талергофі, з австрийском армійом барз дуже перешли и не єдно віділи. Выгнали іх з рідного села, гмерли на чужыні, ци зрозуміли бы тото, што приносит гнешній сьвіт? Ци поняли бы го и назвали своім?

Розправляти будеме о новім, о одраджаню ся старого в новым тілі. Перше речу дашто о старых дідовых способах жытя працьом, о іх методах праці, котры ся товды справджали. Копаня компери впровадив барз гарді до вічности мій краян, родовитий новичанин Богдан­Ігор Антонич. То завдякы ньому до гнеска:
Поволі, поволі
по синім полі
дими кружляють
на вільній волі.
Короткими днями
цвітуть вогнями
на краю плаю,
немов квітками.
Тамтот сьвіт знам лем з оповідань родичів. Чытаючы Антоничове Копання картопель припоминам си мамины розповіди и «виджу» мою бабу, як з дівками и сыном копают компері. В осени позерам на нашы поля и виджу ґаздыні, як кажда мотыком мірят свій загін, як маленькы діточкы идут за ныма и зберают компері, бандуры або ґрулі. Товды все думам о моій бабі Парасці. Давны школярі в осени на комперяне поле ишли просто зо школы, там перебрали ся, зіли тото, што ім мамця вынесли, и в тій осінній роботі ім допомагали. Понагляли ся, єдно ишло перед мотыком и вырывало натинянку, а другы за мотыком зберали. Копали так тыжнями, як натина дакус підосхла, товды довго была зелена, не пропадала так як гнеска, палили єй и в попелі пекли компері. Моі мама споминали, же люде товды, хоц робота пригынала іх хырбеты до саміцькой землі и чловек довго не міг ся спростити, то и так все «Обличчя веселі» мали – так як в Антонича. Гнеска не лем при такім копаню компери мож бы было засьпівати: Ой верше мій, верше, мій зелений верше, юж мі так не буде, як мі было перше. Хыбаль юж ниґда так не буде, час лем в байках можна завертати. Жытя, так як каждий потічок, все тече лем в єдну страну, там де ниже, до моря вічного жытя або непамяти. Єст ріком, котра не все и не для вшыткых єст єднака. Часом жолобит собі корыто, так як и правдива ріка, а часом лем дакус го змінят, посылаючы головну течу новом дорогом.
В 1947 році змінило ся вшытко. Од товды праві вшытко єст інше, земля не така, як давно, хыжы не такы, сусіде не такы…, аджи тоты в рідным селі. Можна было бы тото «не такє» ищы не єдно на памят навести, я додам лем, же од товды юж не так, як давно, робит ся роботу. По выселіню свій тужыв за своім, тримали ся разом, помагали си, спрігали ся. Сіно косив каждий сам, але як лем загырміло, зараз сусід ишов помагати сусідови. Копаня компери, бураків, кошыня зерна сноповязалками и молочыня все было величезном спільном операцийом. Товды кільканадцетеро люди сходило ся и разом робило на поли єдного ґазды. Было ім весільше, можна повісти, же товды робота сама ся робила. На чужыні копаня компери тырвало тіж тыжнями, так як и перед выганяньом, бо треба было одробити ден в каждого, хто помагав нам. На збераня компери, ци бураків цукровых не нарічу. Барз не любив єм молочыня, але лем в такого ґазды, в котрого машына до молочыня и преса стояли в боіску. Правду повісти, то на заході боіск юж не было, там в каждого єст велика стодола. Не забуду того молочыня, од часу до часу з закуреной стодолы, з хмары пороху на сьвіже повітря выходив єм чорным, лем очы ся мі сьвітили. Кыхаючы скоро мусів єм вертати на своє місце, іншым роботу єм стримував.
На одробок по сусідох найчастійше ходили родиче, але як єм кус підріс, як єм зачав ходити до середньой школы, то и мене зачали посилати одрабляти добросусідску поміч. Так было не лем з молочыньом, але и з копаньом компери и з выорюваньом и збераньом цукровых бураків. Посьлідня осінна акция – буракы выорювало ся пізном осіньом, як ближе било юж до зимы, як юж надходив ден закон­трактуваной доставы. Выорювало ся іх специяльным плужком, а пак зберало ся іх и змітувало на купочкы, котры на ніч прикрывало ся стятом бурачанком, жебы не змерзли як придут приморозкы. В ден контрактациі няньо везли іх до Старого Явора, до цукровні. [...]
Не забуду осінного дертя піря, товды на єдну ніч сходило ся по кільканадцет жен, ґаздинь. Сідили при єдным долгым столі, єдна при другій, часом было так кісно, же вікті мусіли тримати попри собі, жебы ся не тручати. Дерли піря, бесідували о вшыткім, сьпівали, сьміяли ся, всяди фюрґало піря. Роботу кінчыли деси по півночы, залежало од того, кілько піря газдыня мала до дертя, но и од кількости зобраных на дертю піря сусідок. Пізнійше гостили ся, од стола часами вставали разом зо сонцьом и помаціцькы розходили ся до своіх хыж. Было весело.
Гнеска час обернув ся як колесо и зас каждий сам вшытко робит, ту, в Гладышові и там, на Шлеску, єст так само. Поля ґазда має веце, але комбайны заступляют працю гурмы люды. Не є потребы спріганя ся – бо сут тракторы, ци скликуваня сусідів до помочы, бо добросусідску поміч заступили комбайны, гнеска комбайн сам збере зерно, кукурудзу, компері ци буракы, и сам іх накладе на причепу.
Гнеска єст інакше не лем з працьом, але и з добросусідскыма одвидинами, сусід до сусіда юж не ходит так, як давнійше, каждий жыє сам. Запераме ся на своім поли, на загородженым подвірци, в своіх штырьох сьцінах. Дякувати Богу виджу, же молодым людям такій спосіб жытя зачынат ся не подабати, підсьвідомі прагнут зміни. Того рока в Гладышові зобрало ся кілька молодых родин спільні, в єдній хыжы, на січыню капусты. Того рока прятаня мали менше, лем єден дім быв заглечений капустом, а люде зышли ся, побесідували, поспоминали, сікли капусту, сьміяли ся и сьпівали. Деякы перший раз в жытю коштували, як смакуют тертяникы, печены на листку капусты. Придала ся стара шатковниця, дідо Девнозий єй зробили, рухому скриночку и столец з дерева, а ножы зо старых кос. Наша тогорічна капуста, так як и гвонішня, была еколоґічна, без штучного навозу, з нашых загорідок. Давнійше каждий сам квасив капусту, діти охочо помагали в тій роботі. Родиче сікли, а они скорше добрі си ногы гмыли и топтали єй в дубовій бочці, солили и прикрашали потертом морквом. Часом дахто давав ябка, жебы ся в капусті заквасили и перезимували.
Капусты садило ся товды дуже, барз часто ся єй в дідовых часах іло. Капуста гвошла не лем до нашой кухні, она жыла в нашій культурі. Бесідувало ся, же: Од капусти дівкы тлусты, же: Капусту на стіл дати не стыдно, а як госьці зідят, не шкода. Мы зме ту на Лемківщыні тіж знали варити біґос, нашы дідове бесідували, же капуста найліпша як през капусту паця переженеш. Бесідували тіж, же: Капусты ничым не перемастиш. Капусту давнійше іло ся рано, в полудне и на вечер, зато треба было для нєй на яр в загорідці все дуже місця лишыти. В коморі стояла и кысла в великій дубовій бочці, котра мусіла быти така велика, жеби цілий рік было до чого ходити. Гнеска квасиме в камінчаку, а пак перекладаме до літровых слоіків, як в теплі выкисне, односиме до коморы. Так хыбаль єст ліпше, нич ся не зопсує, не треба єй змыщати, єст менше роботи, каменя не треба заєдно двигати. Капусту в бочці все прикладали дощечком и великым, тяжкым каменьом. Наповнены склічка – так русине на Словациі называют слоікы, правда, же гарді – рядиком стоят на полицях. Рік минят а слоік за слоіком сам помаленькы зникат, потім опорожнений нетерпливо жде на тогорічну капусту. 

«Наше слово» №13, 29 березня 2009 року

український тижневик ¦ tygodnik ukrainski ¦ ukrainian weekly
тел. +48 22 677 88 11, 677 84 45, 677 84 46,
тел./факс +48 22 677 88 10
Інтернет газета http://nslowo.pl


Document Information

Document URL: http://lemko.org/lemko/ns/wirchnia01.html

       Return to Lemko Home Page

Date Posted: May 11th, 2009
Last Revision:


LV Productions, Ltd
c/o Walter Maksimovich
730 Pennsylvania Avenue, Apt. 706
Miami Beach, FL 33139

USA
© LV Productions, Ltd. All Rights Reserved.