«Глянь, Боже, оком на Лемковину...»

Інтерв'ю з п. Ярославом Трохановським - художнім керівником і диригентом ансамблю пісні й танцю «Лемковина» (in Ukrainian)



Пане Ярославе, вже багато років проминуло, коли Ваш ансамбль представляв у столиці лемківську музично-пісенну культуру.

- Справді, роки втікають, а ми все ж таки концертуємо мимо різних фінансово-кадрових ускладнень, які ніколи не обминають «Лемковину». Інколи підхід деяких децидентів був до неї як до призабутого дитятка, що десь за горами, за лісами, тобто на Лемківщині.
А тепер ми тут появились перш за все завдяки д-р Михайлові Сандовичу (ентузіаст і фан ансамблю), він бо буває і захоплюється нашими концертами. Під час «Лемківського літа '96», де ми теж виступали, п. Михайло представив мені лемківську колискову, створену на його мелодію та «виспівану» артистами варшавських сцен. Я прослухав цю касету і, правду кажучи, мені не підійшла. Тоді взявся я наново опрацювати колискову і заспівати з «Лемковиною». І саме 18 вересня, під час нашого виступу в концертному залі «Нової пияльні» в Криниці (у час наукової конференції) ми заспівали цю колискову. І що виявилось колискова дуже сподобалась присутнім.

У жовтні п. Сандович вийшов до нас з пропозицією зорганізувати концерт у Варшаві. За нами вже було понад 14 концертів в літньому сезоні, що, як на наші умови, багато. Успішно ми зарахували два міжнародні фестивалі: «Тиждень бескидської культури» та «Фестиваль карпатської культури».
Все ж таки осіння пора це час шкільного навчання і молодь розїхалася по школах. Отже нам зібратися є складно. Однак, 10 листопада в ряшівській студії на замовлення видавництва «Polonia Records» ми зробили запис нашого репертуару, який має появитися на касеті та компактним альбомом з історією ансамблю.
30 листопада ми вирушили у Варшаву. Перед тим виявилося, що захворів мій син (І скрипаль) і не міг поїхати, та двом музикантам з оркестру не вдалось звільнитись з праці. Вже ішло до того, що концерт треба буде відкликати, але квитки були розповсюджені, зал замовлений і не можна було підвести організаторів.
У суботу пополудні ми вже були в Паломницькому домі оо. Піярів і о 18.45 год. давали короткий, бо 40-хвилинний, концерт в костелі. Заспівали а капела «Отче наш» у моїй обробці, а відтак українську пісню «На погіднім тихім небі» (соло Лідія Трохановська та чоловічий хор а капела) і лемківські пісні на мішаний хор з оркестром «Гори наші, гори», колискову на слова і музику М. Сандовича (сольні партії Петра та Андрія Трохановських); «Зродилися терки» (дует Лідія Трохановська і Славомир Гойсак у супроводі хору і оркестру); «Полетів бим на край світа» та «Глянь, Боже, оком на Лемковину» на слова Івана Русенка з моєю музикою. Чудова акустика і добра атмосфера справили, що концерт пройшов успішно.
У неділю ми появилися в Музичній академії. На проби завели нас до залі ім. Ст. Монюшка. Ми вже підготовились до проби, а тут приходить якась пані і каже нам перенестися до залі К, Шимановського. В поспіху збираємо речі (час невблаганно втікає!) і починаємо пробу.
У дверях стає якась жінка і верещить на наше співання. Виходимо із цієї залі. Губимося в коридорах (тут ми виступали 14 років тому) і врешті на 5 хвилин перед виступом знаходимо концертний зал. Всі у нервах. Ніхто не перевірив озвучення. Кличуть нас на сцену. Виходимо з оркестром і... що виявляється? Усі музики забули відкрити ноти. Тут я відчуваю брак мого сина Славка, який в ансамблі вже 16 років і завжди про все пам'ятав. Ніби це шукання нот не тривало довго, але хто ніколи не був на сцені, той не має поняття, що така маленька хвилина для диригента ансамблю народного характеру означає: на сцені нічого не діється, а на собі чуєш зір кількасот пар очей На додаток не було кому в залі виключити світло. Нарешті початок зроблено, але рахується перший ефект, а його не було.
Конферансьє (дві особи) починають проголошувати програму, але ми нічого не чуємо. Солісти підходять до мікрофонів, а вони не працюють. Ефекти від співу пропадають.

Не до кінця виразно відбиралось поему Петра Мурянки...

  • Свій вірш-поему «Сповідь у степі» прочитав Петро Трохановський на тлі хору і оркестру, але мав бути цілий словно-музичний монтаж, де до нього мав підійти хлопець і просити: «Няню, няню дорогенький, засьпівайте, прошу...» потім мав питати: «Де сут тоти гори, де сут тоти ліси з пісні бабуленьки?» Після вичерпної відповіді няня і еха гір, у такт спокійної, ліричної колискової хлопець засинає в обіймах під теплою няньовою чугою. Так мало виглядати, але, на жаль, не було часу і умов для повного монтажу. Все-таки монтаж, як дві окремі точки, був добре прийнятий варшавською публікою. Солісти (Петро й Андрій Трохановські) і ансамбль більшменш добре справились з цим завданням.

Відтак відчулось Вашу нервозність, інколи розгубленість...

Десь у половині другої частини концерту конферансьє та організатор відкликають мене набік та пропонують змінити концепцію закінчення концерту (такого під час виступу ніколи не робиться!). На що я не погодився. Та вони вже не трималися програми і зіпсували фінал концерту, тобто «Лемківський весільний марш». А ми ж з ним уже кільканадцять років виступали і завжди залишав у глядача добре враження, та, на жаль, у Варшаві, внаслідок недопустимої зміни сценарію, на сцені відчулося легкий балаган. А при цьому брак мікрофонів... Отже, не дивуйтесь, що я був зденервований.

  • На недільному концерті Ви не повністю повторили суботню програму, з якою виступали на Сєкерках...

Перш за все бракувало класичного «Отче наш», що дав мені відчути один старший пан з публіки, який під час перерви підійшов до мене і дуже просив виконати цей твір. Я не дуже-то хотів на це погодитись. бо вже бачив, шо той концерт якось не клеїться. Та він так щиро просив (майже зі сльозами), що я пообіцяв виконати твір. Задумав, що «Отче наш» хор заспіває зараз по пісні «Глянь, Боже, оком на Лемковину», та конферансьє і організатор так мною «закрутили», що я розгубився і забув про обіцяне.
У зв'язку з цим почуваюсь дуже погано, так, якби вчинив злочин. Хочеться мені того милого глядача якось перепросити і сказати, що доки буде «Лемковина» і буде той пан на наших концертах, то вже такої помилки не зроблю.
Дозвольте, що при нагоді скажу кілька слів про чудову, сердечну, зичливу варшавську публіку. Багато із них під час перерви і після концерту приходили до нас за куліси привітатися, поздоровити, сказати кілька приємних слів і поцікавитися нашими проблемами.

І ще одне. Хочу сердечно подякувати за прибуття на наш концерт віце-міністрові культури і мистецтва М. Ягеллові, амбасадорові України П. Сардачуку, директорові Бюро д/с культури національних меншин Є. Бісяку, раднику Амбасади України Т. Стараку, представникам сеймової Комісії національних і етнічних меншин та іншим, а водночас вибачитись, що не мав я змоги зі всіма поговорити. Мені прикро, що ми (з огляду на вищезгадане) цю прекрасну варшавську публіку трошки підвели, хоча вона не дала нам цього відчути.

Дивлячись і прислуховуючись Ваш ому ансамблю, видно, що особовий склад змінився. Немає так добре нам відомих членів-лемків з діда-прадіда, як себе самі окреслювали, котрі «чули» лемківське.

- Сам плин часу в натуральний спосіб приносить зміни. Справді, видно, що «Лемковина» помолодшала. І поки що це інколи впливає на якість концертів. Досвід приходить з часом. Наша незавидна ситуація мене дуже турбує. Світ стремить до професіоналізму. Дійде, правдоподібно, до того, що в майбутньому рахуватимуться тільки професіональні та на високому рівні колективи. А наша ситуація за цих 7 років демократії ні в чому не змінилася. Надалі 90% нашого населення проживає на північних і західних землях країни, з яких щонайменше половина якщо не сполонізована, то байдужа до наших справ. Робимо заходи, щоб повернули нам наше майно, а тим часом рільниче агентство продає в наших селах землю. Нашу громадськість ставиться перед доконаним фактом.
У сфері культури теж не краще. Одне тільки важливе, що на 50-річ-чя нашого вигнання ми ще цілком не забули своєї мови, а пісня, між іншим, завдяки ансамблеві «Лемковина» далі живе в народі.
Хоч, що є помітним, багато наших пісень перебрали інші ансамблі, псевдомузичні групи, називаючи їх народними в новій аранжації, Очевидно, ніколи не позначується, що це лемківська пісня. Класичним прикладом є лемківська пісня «Зродилися терки», яка серед нашого народу функціонувала 200 років (так!), бо знала її моя бабця, яка в 1949 році померла на 92 році життя, співала її моя мама, а я записував її, зробив обробку і з ансамблем «Лемковина» ми її співали ще в 70-их роках. Записав її також П. Стефановський і появилася в збірнику «Lemkowskie piesni ludowe» (wyd. WDK Rzeszow) в обробці Г. Сондая. Цей твір грає, наприклад, якась підгалянська капела в поєднанні з роковим ансамблем.
Я ж добре знаю пісенний фольклор Підгаля, бо сам колись підготовив для «Лемковини» «Гуральську сюїту», але цієї пісні я в них не знайшов.
Така ж сама проблема з лемківською піснею «Сідит пташок на черешні», яку давно тому записав і підготував Ярослав Полянський, а зараз виконує її підгалянський колектив «Кривань» з Закопаного, очевидно зі зміненими словами, і словечком не згадується, що це лемківська пісня. Таких прикладів можу навести десятки.

Це жахає, бо через таке піратство нам викрадуть предківську культуру. Чи немає можливості захисту?

- Іде до того, що незабаром ми опинимося без власної культурної спадщини. Кращі твори вкрадуть нам, а рештки залишаться на полицях припорошілі. Пісня тоді числиться, коли живе в народі. Поки ми ще живемо (а жити будемо так довго, як довго збережемо свою чисту бесіду), то мусимо зберегти свою пісню, бо так насправді це єдине, що нам ще лишилося.
Ми заслабі, щоб уберегтися від явища присвоювання нашого рідного чужими за своє. Ми, лемки, повинні подбати, щоб мати такий вокально-музичний ансамбль з доброю реномою не тільки на оглядах, але й взагалі у світі, та щоб мав високий художній рівень. Коли такий ансамбль популяризуватиме нашу пісню, тоді нам її так швидко ніхто не вкраде. А наша пісня варта серйозного підходу, бо є така гарна, що сміло може конкурувати з найкращими у світі.

Як Ви, як перший довголітній диригент (вже відзначатиметься 30-ліття) бачите майбутнє ансамблю «Лемковина»
досі репрезентабельного фольклористичного колективу з рідної Лемківщини?

- Я протягом цілого життя стремів, щоб «Лемковина» стала якщо не професійним, то хоча б ансамблем на високому художньому рівні. Така нагода в історії ансамблю була, та, на жаль, через різного роду інтриги, як то між лемками буває, не була вона повністю використана
Щоб такий ансамбль існував і міг уберегтися - то мусить бути певна фінансова незалежність, а то, що ми отримуємо, є краплею в морі потреб. Шкода, що все залежить від фінансів. Нас на Лемківщині е десь приблизно 10" й, але є серед нас багато талановитих людей, часто з музичною освітою, які могли б підсилити «Лемковину» (а коли були б гроші то можна б зробити загальнокрайовий набір) і тоді ансамбль міг би стати професійним і з високим художнім рівнем. Членам колективу треба було б реком-пенсувати присвячений «Лемковині» час і кошти доїзду. А як досі - на це нас не стати.
Хочу тут наголосити, що є ще можливість зробити щось доброго для нашої культури. Тим більше є шанс, що маємо вже кращі локальні можливості, приміщення на нічліги, є роками мною та іншими підготовлені матеріали. Ще не до кінця вичерпана народна культурна скарбниця і тепер для цього є останній шанс, останній дзвінок. І якщо наше суспільство не зробить якогось зриву, не змобілізується, не опам'ятається, не допоможе, то не хочу тут бути пророком, але буде кінець нашої тотожності тут, на Лемківщині. Не стане може навіть наших святих, щоб заплакали за нами, а чужинці може інколи і згадають, але напевно будуть сміятися, що жив тут колись якийсь малесенький народ, але не зумів він доцінити краси, значення і вартості культури своїх предків і через це мусив пропасти.

Все-таки вірю, що аж таким трагічним не буде наше майбутнє.

Дай Боже!

    Дякую за розмову.


Наталя Кравчук

НАШЕ СЛОВО № 7 (2064) 1997.02.16




Icon Return to Lemkos Home Page

Document Information

Document URL: http://lemko.org/lemko/madzelan/trochanowskyj.html


E-mail: walter@lemko.org

Copyright ©2000 LVProductions

LV Productions, Ltd.
c/o Walter Maksimovich
730 Pennsylvania Avenue, Apt. 706
Miami Beach, FL 33139
USA

Originally Composed: April 6th, 2000
Date last modified: May 9th, 2009