Лемковині зас дзвонив дзвін

Так хтівобися почути дашто добре зо Старого краю, а ту заміст весевой новини дзвонит дзвін, же помер св.п. Михаїл Ковальскій.
Помер несподівано предвчасно. Досливно на гоноровий варті «Ватри», котрой до кінця своїх днив быв головним редактором. Не так давно, бо лем кілька років тому, навіки пожегнализме св.п. Ярослава Полянского, а ту зас така велика втрата для нашой лемківской громади.

Як Ярослав (Славко), так і покійний Михав родилися в Полянах близко Криниці і прожили там най кращу част свого недовгого житя.


На вигнаню не зламава їх обох страшна доля як дуже інших, бо залиши ли по собі безцінний спадок свого творчого житя. До гнески в наший нацийональний свідомости, без рижниці, де жієме, чуєме прекрасну музику Славка, котра в великій мірі помагат нам існувати на далеких чужинах. Таку саму безцінну вартист для нашого народу мают літературни твори св. п. Михаїла Ковальского, друкованії в «Нашому слові» і «Ватри», бо напевно будут іщи довго до них вертати наши внуки.

З покійним Михавом знализмеся юж давно, але лем з «Нашого Слова». Жилизме далеко од себе на вигнаню. Не ходилизме разом на українски забави, концерти, по весілях. не випилизме оба в житю погарика вина, або згоривки. Але просто былизме добрима приятелями про спільну долю.

В 1982м році бывєм на Фестивалі українской пісні в Сопоті і мій сусід з автобусу повідат: «перед хвильом стринувєм Михава Ковальского з Полян. Гварив, же конечні хтів би быти з тобом».
Глядав Він мене, а я Його, але змеся втовди не нашли медже тисячами. Юж з Гамерики пришовєм на «Ватру» до Бортного з мойом дост вельком родином. котра жива іщи на заході Польщи.
Покійний Михаїл стояв на стежці перед потичком і продавав білети вступу на ватряне поле.

Привитализмеся як стари приятелі, але на довшу бесіду не биво часу, бо за нами стоява велька гурма люди і не моглизме забирати ім дорогій час. «Будеме може ся іщи видіти», повів Михав і вернув до свого занятя. Але зас не нашлизмеся медже тисячами. В 1993-м році приїхализме з братом Васильом па лемківску «Ватру» до гір, але тим разом юж до Ждині. Погода не дописава, быва зимна карпатска слота. Але наших люди тото не одстрашиво. Спрагнени ридной природи і слова, тисячами місили клиїсте болото і стверджували ту свою присутнист.

Покійний Михаїл мав скромне задашене стоїско. в котрим продавав нашу друковану літературу. Він не пришов ту дармувати, як я. то быв дальший тяг Його неструдженой праці на нашим ридним загоні. Люди на скору руку купували дакотру книжку, ґазету, «Ватру», ховали тото за пазуху, жеби юж в іиатри, або в автобусі заспокоїти жажду ридного слова.

Зас щиро подализме собі руки през узкій етил нашой літератури. «Читай в гнесній «Ватри» про свою «Квітулю», за котром літавєс по недалеким одталь Верху». Повів Михав весево, подав мі свій квартальник і додав: мос босоноге дитиньство быво майже таке саме». Капаво з Михаловой стришки, капаво з мого парасоля, хтоси нам преривав бесіду і зас змеся розишли, тим разом юж на все.

Завдяки Йому, регулярно отримувавсм кождий примірник «Ватри», а в ним маленкій листик з поздоровліньом і даяку новинку з нашого культурного житя.

В остатнім великодним числі зас быв листик з дописком: «Напиш до нас („Ватри") буду вдячний за кожну вістку».

Думавєм дашто написати, але николи тото што пишу. Та ж Ти, дорогій Приятелю, гідні молодший од мене. Незбагнена таємниця нашого житя!

Най моя жменька ридних слив буде весняним квітком на Твою свіжу могилу, дорогий Приятелю, і най злегшат Тобі тягар чужой землі.

Завдяки Йому, регулярно огримувавєм кождий примірник «Ватри», а в ним маленкій листик з поздоровліньом і даяку новинку з нашого культурного житя.
Прощай навіки, незабутній Краяне!

Семан Мадзелян

НАШЕ СЛОВО № 26 (2187) 1999.06.27

Icon Return to Lemkos Home Page

Document Information

Document URL: http://lemko.org/lemko/madzelan/kowalskyj.html


E-mail: walter@lemko.org

Copyright ©2000 LVProductions

LV Productions
3923 Washington Street
Kensington MD 20895-3934
USA

Originally Composed: April 6th, 2000
Date last modified: