'пийте Kryniczanku!'
Володислав Грабан, 1996.

Велийны ремінесцензії


        Поворот
        Серед темной ночы ясьніли світла далекой і блиской забудовы. То приближали, то оддаляли ся од шырокой і простой дорогы. Замкнений в бляшаній шоферці вантажной автомашыны малий хлопец всмотрював ся в миготливы світла ночы, втуляв ся до мамы, але цекавіст што за вікнами не давала му вснути. Авто гуркотало в єднаковим ритмі і пожерало ясно освічену встужку дорогы – влекло за собом накрыту брезентом прицепу. Миняли довгы нічны годины, змучений хлопец вснув. Рано до теплой шоферкы машыны засъвітили першы проміня сонця, гуркот мотора ставал ся штораз голоснійший, менш ритмічний, а за вікнами показували ся штораз частійше высокы горы. Дорога вила ся помедже лісами то зас падала в глубоку долину, переходила над спіненом водом гірскых потоків. Хлопец рухливо позерав в глубину рікы, дивил ся на білы гривы поспішной воды. Iхали штораз вільнійше і штораз выжше. При каменистых дорогах вырастали невеликы хыжы з невеликыма віконцями, такы іншы як знав з дітиньства, без сліду червеной цеглы. Хлопцю здавало ся, же авто заїхало в дивну казкову країну. Высокы берегы спинали ся над высокы стріхы хыжок накрытых соломом або деревяныма гонтами з якых парувала до ранного сонця біла пара. А може то з коминів што ледво вырастали над стріхы ишов дым. Зелена трава і зелене кряча малювало ся сочысто на тлі синіх лісів і блакітного неба. Мама погладила голову хлопця і повіла: юж зме дома.
        На подвірю што замыкало ся в квадратну площу помедже старом і новом хыжом стояв мужчына, і ледво што затримало ся авто, вхопив хлопця на свої рукы і міцно притулив до себе. Тато! – закричав хлопец – юж зме дома! Отворили ся шырокы двері сіни. Там зносили свій добыток люде якы повернули з далекого выгнаня, з "землі обіцяной", з землі, котрой не змогли приняти за свою.
        Хыжа
        Хыжа з высоком соломяном стріхом над яком што рано дымив комин, то іх хыжа. Хлопец облітував єй довкола кождого дня. Выходив на высокій під што звали го "бантом" і зазерав як сонце пущат свої золоты стрілы через порозсыханы дощкы щыту. Было там дуже місця для духів якы здавало ся вызерают зза крікви і комина, а найбарже вечером, коли сонце зачервеніло над Маґуром і затягло чорну завісу ночы. В тот час в теплій середині хыжы світила лямпа, тріскали в пецу розпалены дровна, а по хыжы розносив ся запах вечери – в тот час было приємно і безпечно. Хлопец не знав, же хыжу дідів дарувала татови його тета, яка выїхала а радше втекла до Канады, же тот довгий час розлукы з татом, то час коли він мусів єй пильнувати перед злодіями і шабровниками якы хотіли засісти місце родинне. Не знав, же карпатскій Бескид то його гніздо – правічна дідизна Лемків. Але в хыжы коли рідна, вшытко можна познати, єй стары і нерівны стіны, горбату од мытя підлогу і вшытко што в єй внутрі оповідано про минуле. В хыжы родиме ся і вмераме.
        Ріка
        За хыжом ріка. Идий до рікы – повідали. Для хлопця то была велика ріка, хоц можна звати єй потічком. В блищачій як кришталь воді блищали срібны рыбы. Тоты дрібны на плиткій воді гріли хырбеты і лем старчыло порушыти тіньом – втікали в глубину, безпечны закамаркы – в свої "хыжкы". Хлопец прибував спокійно затягнути відро, жебы з водом набрати рыбу, але они все были хытрійшы – втекли. В ріці поїли коровы і коні, з рікы носили домів воду. Ріка вечером черкотала найголоснійше, спала в лозинах і морщыла твар місяцьови што любував ся в єй люстрі презерати.Його ріка бесідувала до пізной ночы і вшыткы знали, же то мамроче Гутянка, якой джерела находили ся в глубині высокого берегу ліса званого Гутом.
        Яблін
        На прикінци загороды стояла молода яблін. То лем она залишыла ся з саду. Грубы дерева зрізав на дырва пришываний сусід. Приділено му хыжу нашого Лемка, якого выгнано на схід. Хлопец пилнував свойой яблони перед чужыма дітми, бо тоты били дручками до дерева і зваляли недозрілы ябка. Привязував до дерева білого в чорны латы пса "міська", жебы дбав, помагав пилнувати. З найнижшой голузи робив собі колыску превязану мотузом. Про червены хоц не цілком смачны ябка часто были проблемы з молодыма сусідами, але все штоси на дереві остало. Мама сушыли ябка на пецу в бляшаных бритваннах, жебы остали на довше, на зимову юшку.
        Ліс
        Дорога до ліса вела через Яругы, Вершок, Мухначкы. Недалеко, але для хлопця якій не знав гір, вшытко было велике, таємниче а часто небезпечне. Коли перешов Яругами за Вершок, очам вказували ся Мухначкы– шырока долина розрізана потоком, при котрім росли лозины, вербы і березы. Село оставало по другій стороні, невидно його хыжы – і старх облітував підростка. З Мухначок кус ищы в гору і першы дерева ліса як сторожы берегли входу в країну птахів і дикой зьвірины. З шырокой лісной поляны видно было село, по середині якого сьвітила великом баньом церква св. Iоана Хрестителя. В нижній части на горбочку видно было Бенівку, в вышнім кінци Вірхню. З краю ліса на верх Маґуры зо дві годины дорогы. Для малого хлопця то як на "дах сьвіта". Зато на краю ліса зберав грибы, находив пахняче квітя конвалії і срібного бодака, котрий по пару кроплях дожджу раптовно замыкав своє сухе квітя. Сьпів птахів мішав ся з запахом горячого меду, з ароматом жывиці і холоду джерельной воды што раптовно выбивала з скалистой землі.
        Велия
        З яблінкы давно злетіло листя. Ріку покрыла груба ледова крига. Грубом перином засніжыло Яругы, Мухначкы і дорогу до ліса. Том задутом дорогом вертав з ліса мужчына і хлопец. Несли зелену яличку. На передвечерю зміг ся мороз, над ріком низко засвітило небо. В вырубаній пролубі заіскрила холодна вода. Дрібны зьвіздкы наберав хлопец дрібныма пальчыками.Стікали з долони і падали в морозну ледову пролубу. – На здоровя, на щестя – чує голос з боку. То голос тата. На штоден з пролубы п'є воду худоба. В святу ніч зьвірята не выходят з дому. Під єдном стріхом з газдами вечеряют. Через маленьке віконце слідят як люде за великом зьвіздом, што ясьніє над чорном завісом ліса. Достали жміньку хліба, соли і чеснку. В тот вечер прийде до вшыткых Сын Божий. Може задивит ся на землю што перед роками цвила луками квітів, пахла ячміню і вівсом што золотили розколысаны берегы бескідскых шаховниц поля званого царином. Бо–ж царювали там Лемкы і небесны птахы якы стерегли святынь під блакітном куполом неба.                                
        Не ма гнеска сонця в волосю дівчат і жінок што жали врожаї, а хресты якы значыли лемківскій путь – поперевертано, вырвано острыма списами ребра деревяных церкви, проколото іх до глубины серця, аж загмерли голосы дзвонів, замліли од удару, затихли.
I той ночы подув вітер зимний, перешпилив до внутря кости жывых і померлых, навлюк на дорогу могыльны копчыкы зимы, і неперейдеш бо застрінеш назавсе.
        I незнав хлопчына, же то перша велия на рідній землі, же на вечерю скликує ся блискых і тых што несподівано зайдут в хыжу... і незнав же дванадцет страв якы несли до стола мама то якбы дванадцетьох апостолів што просвятили землю кровю жертв. А деж найти в порожнім селі дванадцетьох Лемків – мужів справедливых серед мирян роду. Чи незадуже в тім числі буде Юдів? Не за срібникы, а мідяникы поведут і продадут. Продадут твою яблін, ліс і ріку, зелене і цвитуче. Бо–ж 50–літ вчыме ся робити кеселицю, а вдає ся зробити лем замішку.
        А може зайде до них Iсус, зайде до выгнаных з під лемківскых стріх, бо–ж і птахы ховают ся під стріхы бідных люди. I кілько ищы тых Велий поза пятдест ждати.

                                                                                Володислав Грабан

Icon Return to Lemkos Home Page

Document Information

Document URL: http://lemko.org/lemko/hraban/rem.html


Original page design and layout by Walter Maksimovich
E-mail: walter@lemko.org


LV Productions Ltd.
c/o Walter Maksimovich
3923 Washington Street,
Kensington MD 20895-3934

USA

Copyright © LV Productions, Ltd.
E-mail: webmaster@lemko.org


LV Productions, Ltd.

Originally Composed:March 24th, 2003
Date last modified: March 26th, 2003