Думай, а на вшытко найдеш раду
А в корчмі? В корчмі Панько тіж сідав при найліпшім столі, близко шынквасу, за котрым урядував бородатий и пейсатий, але все усьміхнений Мошко. Не раз бывало, приходит Панько до корчмы, стане коло шынквасу и гварит:
- Но, Мошку, налій єдного!
- Юж наливам, Пане Борсук - одповідат ґречно корчмар.
- Дай покій з панами, налій и собі - тикше юж рече Панько, Мошко позерат на двері од кухні, де любила ставати його жена Райзі, котрой ся бояв барже як огня, а як єй там не было, то скоро наливав півкватерок, и хыльнув так спрытно, же мало хто в корчмі зауважыв. Мошко любив выпити як дахто фундував, але ся бояв свойой Райзі. Разу єдного, як Райзі з дітми поіхала до свойой родины на инше село, то втовды Мошко пив разом з хлопами, и сам поставив горнец (штырі літры) палінкы и бочку пива. Потім люде повідали, же як бы Райзі довше посідила в родины, то єй Мошко пропив бы цілу корчму. Так то себе взаімно Панько и Мошко шанували, Панько Борсук, як видите, быв чловеком порядным. Но, неє чловека ідеального, то и Панько мав дві привычкы, котры
ся двом особам не подабали. Єдно, же любив выпити, а друге -любив полювати. Не было бы в тім полюваню нич злого, коли бы полював законно, так як то робили панове, але Панько быв хлопом и полював як звыклий "рабшісер" - клусовник.
О питя мав до нього уразу священик, отец Ігнатий, котрий і хотів выкоренити пияньство в своій парафіі, лем же то му барз тяжко ишло. Раз стрітив він на дорозі Панька як тот ишов акурат
до Мошка.
- Слава Ісусу! - зняв капелюх Панько.
- Слава на вікы! Де, до корчмы? - валит просто священик.
- А, до корчмы - одрюк Панько.
- Слухай, рабе Божий Панталеймоне - обрушыв ся священик. - Не чудую ся такым темнякам як декотры, же не годны зрозуміти, же пияньство то нешестя, нужда в хыжы и гріх великій. Але ты, такій шануваний ґазда, и до рады парохіяльной належыш, при крилосі - в добрім місци собі на богослужьшю стоіш, и сьпіваш разом з дяком... Та раз перестав быс ходити в тото безбожне місце и там пропивати грошы.
-Та знате, отче, то правда што бесідуєте - знияковів Панько и пошкрабав ся по кудлатій голові, - Я якоси так привык, же штоси мушу выпити.
- Но то - гварит священик - и выпити можна, лем во вшыткім треба мати міру. Наприклад, постанов собі, же выпєш лем раз денно мірку - но дайме на то, за три ґрайцарі (за такы грошы быв маленькій погарик палінкы], згода?
- Та, най юж буде - згодив ся Панько.
И не думайте, же Панько не дотримав слова! Як же бы не дотримав? Пішов на ярмак до Грибова и купив собі глиняне горнятко... за три ґрайцарі. А містило ся до него праві кватерка, З тым горнятком пришов тепер до корчмы и гварит до Мошка, але так, жебы вшыткы тото чули:
- Обіцяв єм єґомосьцьови, же буду од тепер пив лем таку мірку - за три грайцарі, а мам свідків, же єм гончарови за того горнятко рівны три грайцарі заплатив. - Но, налій Мошку до того горнятка.
Ціла корчма реготала зо сьміху и подивляла Панькову хытріст. Але хтоси зараз донюс о тім на клебанію. Священик розсердив ся на Панька не на жарты:
- Чекай лайдаку пияцкій - грозив - я тя навчу кпити собі зо свого душпастыря.
На постанову священика не треба было довго ждати. Коли в неділю підчас богослужыня церківник роздавав свічкы, то Панька оминув. Тот думав, же церківник ся помылив, підышов до нього и хотів сам взяти собі свічку зо скриночкы, але церківник становчо одсунув Панькову руку и свічкы не дав.
- Єґомосьць не казали - пояснив тихо.
Панько завстыджений вернув на своє місце коло крилоса. Юж и сьпівати ся му не хотіло. На офіру шмарив лем грайцара, а по "Іже херувими" вышов з церкви. Было му прикро и не гонорово. Знав, же то священик так ся на ним пімстив за тоту корчму и мірку за три ґрайцарі.
- Такій встыд, ганьба - міркував півголосом Панько - але зо мном так легко вам, превелебний отче, не піде.
На другу неділю, коли церківник зас поминув Панька и не дав му свічкы, тот з під чугы выняв грубезну свічку метровой довгости, котру дав собі специяльно одляти. Коштувала го тота свічка, а як, півтора риньского, але не жалував. Засвітив єй и стояв собі спокійно. Коли священик одвернувся од перестола зо словами "Услишим святого Євангелія", то аж почервенів, коли вздрів Панька з таком величезном свічком в руках. Кывнув на церківника, тот зараз підлетів до нього. Священик шепнув му штоси до уха, а потім церковник підьшіов до Панька и хотів му выдерти свічку з рук,
- Одыйд од мене - засычав Панько церковникови до уха. - Повідж священикови, же чудже не беру, але и свого не дам. То моя свічка, за моі грошы. Одыйд од ня, бо як ти дам ньом помедже очы, то ся ти в голові тісяч такых свічок засвітит.
Церківник одышов од Панька перестрашений,а священик покашлюючы з нервів, зачав чытати Євангеліє.
Од того часу Панько світит в церкви свою свічку, але и на
офіру дає лем по грайцарі. Священик по пару неділях перестав з ним воювати и наказав церківникови давати му церковну свічку. Змінив ся священик до Панька, а и Панько до священика. На тацу зачала зас падати "шустка".
Другым чловеком, котрий завзяв ся на нашого Панька, быв лісничий паньского ліса. Ненавидів го зато, же Панько полював в його лісі, и не лем в його. Не полював він так часто, не стріляв ани лишок, ани кун для зарібку. Стріляв зато дикы свині, котры робили йому и людям шкоду. Рыли компері, нищили овес и иншы газдівскы засівы. На них Панько быв барз завзятий, по притім любив тіж мясо з дичыны, а и люди часто ним гостив. Стріляти Панько стріляв, як снайпер. А мав фузию, яка памятат хыбаль часы збійника Савкы. Была то довга, тяжка єднорурка, звана в нас капслівком, набивана з переду. На так званий "коминок" накладало ся капелю (сплонку). Як з ньой мысливец выстрілив, а не вцілив до звірины, то потім міг єй ужыти лем як кыя, бо повторне наложыня кулі вымагало часу, и заберало пару минут, а звірина на така дурна, жебы хотіла чекати. И таком то фузийом полював Панько, хоц стати го было на новшу. Але йому стара старчала, и більше ньом дикых свинь настріляв, як сам пан барон, хоц мав штуцеры - ''дрелінґы", сфору псів и купу наганячів. Лісны не пробували юж схопити Панька, бо знали, же ся ім то не вдаст, а и бояли ся з ним дрочыти.; Зато пан лісничий завзяв ся и повів, же мусит Панька зімати на горячім учынку. Панько лем ся сьміяв з того, а навет раз в корчмі повів, же то він заполює на лісничого.
Лісничий зачав чатувати на Панька, ходив ночами по лісных стежках, де міг сподівати ся звірины, а по притім надыбати Панька з фузийом в руках. Глядав так пан лісничий нашого Панька пару місяців, але без результату. Колиси Панькови обрыдла тота забава, тай він постановив поглядати лісничого, а же ліс знав далеко ліпше, як тамтот, то гнет высьлідив кадиваль лісничий ходит.
Єдного осінного вечера Панько здыбав над млаком свого противника. Тот стояв опертий о яличку и штоси мамротав під носом. Панько, як кіт, підкрався од заду. Лісничий ся молив: О матко Боска Туховска, допомож мі того злодія зімати, а я дам за то, на три мшы святы. Лем жебым достав в своі рукы того Панька Борсука!
Панько стояв за плечами лісничого, ділила іх лем грубіст ялиці. Довго ся не намысьляв, и лем раз переложыв свою довгу фузию през груди лісничого и притягнув го до ялиці так, же тамтому аж ребра затріщали.
- Йой, йой - закричав глухо лісничий - хто ту, пуст!
- То я. Панько Борсук! - Но што, хто кого вхопив, паночку шляхта? Ту тя, гаде задушу, ани ти твоя Туховска не поможе! -скричав Панько, и ищы міцніше притягнув пана до дерева.
- Ой, ой, пуст, проше - бесідував штораз слабше лісничий, бо бракувало му повітря, а желізна люфа фузиі давила груди штораз боліснійше - пуст, Паньку - з плачом просив лісничий. -Полюй собі, кілько хочеш, я ся не буду більше тым інтересував. Можеш собі взяти и мою дубельтівку, добра стрільба, нова, лем даруй мі жытя - май Бога в серци...
- На чорта мі твоя дубелтівка, мі выстарчыт моя. Але уважай, бо як ищы раз спробуєш мя переслідувати, то марні з тобом буде.
Панько пустив пана, котрий дыхаючий як рыба вышмарена з воды, сів на землю, а Панько, як пришов тихо, так и щез. За пару минут лісничий встав, двигнув фузию и на тремтячых ногах звлюк ся ліспом дорогом домів.
Ищы лісничий половину дорогы не перешов до свойой лісничівкы, як Панько Борсук юж сідив в Мотковій корчмі, попиваючий пиво з великого кухля и оповідав о уданім полюваню на вепря.
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/lemko/kuziak/14.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright ® LV Productions, Ltd.
|
LV Productions 3923 Washington Street Kensington MD 20895-3934 USA |
Originally Composed: March 23, 2001
Date last modified: