Не робте пане другому, што вам немиле...
В школі тот паниско бив діти, а переважні нас, хлопчысків, несамовито. Бывало, покличе перестрашеного учня до таблиці, тот зо страху не зна як задачу ровязати, но учытель - заміст пояснити и помочы, брав кый и молотив кілько влізло. Бывало и так, же кый ся поламав, то пан казав тому битому піти до лозин, вытяти и принести другий прут на себе. В такім выпадку битий не вирізував юж пруга з лозины, лем з вербы, бо вербовий бьт крухий и скоро ся ламав.
Недалеко школы мешкав собі в тім часі ґазда, старий кавалер, Семан Нецьо. Мав він три сестры, Анну, Мільку и Насту. Они тіж были старыма, дост ограниченыма дівками, што не значыт, же были цілком дурны. На ґаздівці робили вшытко як треба, и свою роботу добрі знали, але ничым иншым ся не інтересували, бо до иншых справ, быв брат Семан. Быв то мудрий хлоп, очытаний и свідомий. Служыв в цісарскій арміі, брав участ в І світовій війні, знав адже німецку мову. Любив часто ходити до чытальні, чытав книжкы и газеты, любив тіж фільозофувати и політикувати.
Так під конец яри 1934 року над селом будив ся чудовий ранок. Сонце ищы не зышло, и роса покрывала буйну юж, зелену траву. Люде вставали до штоденной роботы. Пташкы весело щебетали, а зозулі кукали завзято. Семан встав з постелі, и одмовляючы голосно "Отченаш", вышов перед хыжу. Постояв хвилю, потім посмотрів на небо.
- Ех, крас ден буде гнес - повів сам до себе, але гнет скривив ся неприємно и поськрябав по кудлатій голові, бо спомнув, же бортняньскій війт, Фецьо Дзямба повів му вчера, же треба рано завести своїм возом пана керовника школы до Горлиц на сесию, як гварив.
- Бодай го, гада злакров залява - закляв Семан. - Холера, ищы єм не поорав, а з тым негідником збуду цілий ден в місті.
Семан скрутив папіроса з міцного прасуваного бакуну, закурив и затяг ся кілька разів острым ідкым дымом. Згасив недокурок и сховав го "на потім" до кышені сукняного ляйбика, и покашлюючи, поліз на під коньом по сіно.
- Наступ ся, злакров - крикнув на коня як метав за драбину сіно, и вдарив пястьом по кінскім хырбеті.
Анна палила в пецу, а Настя з Мільком взяли дійникы и пішли доіти коровы. Семан розсерджений гвошов дохыж, сів коло стола и гварит до Анны:
- Холера, я гнес з тым чортовым насіньом мам іхати до Горлиц, но и збуду там цілий ден. А він, злакров, міг бы сой поіхатн ровером, або піти на піше, а не влечы хлопа з коньом в саму яр, коли кажда година дорога. Такій крас ден, же аж гріх змарнувати. Бодай го злакров заляла!
- Є, та так, так - одповіла Анна. - Певно, же міг бы, а ты быс гнес приорав гній під Пасічным, на бандуркы, бо зме го вчера розметали. А як не приореш гнес, то чысто пересхне, бо погода и сонце гріє.
- Піду го збудити - повів Семан, бо він злакров, буде гнив в постели до полудня.
До школы было близко. Семан довго дуркав в двери, закля показав ся розоспаний пан керовник.
- Цо єст! - незадоволено скричав.
- То я - гварит Семан. - Но як, пане керовнику - іхаме до тых Ґорлиц, ци ніт?
Пан Макух повів Семанови. же овшем, іхат, яле най Семан приде за якусь "ґодзінку", а тепер най рыхтує "пожондном фуре".
Закляв під носом Семан, бо нияк не мав охоты іхати до міста, але коли вертав домів штоси му пришло до головы, бо повеселів на лици.
- Чекай гаде, дам я ти "пожондном фуре", аж тя злакров заліє - повів сам до себе.
- Но, то як - звідує ся Анна - іхаш до Горлиц?
- Іхам - одповів коротко Семан.
- Но, то сяд и зіч дашто.
Семан сів за стів, зів хліба з маслом и сыром, попив свіжьгм, ищы теплым молоком, повтерав чорны баюсы, закурив цигаря и пішов рыхтувати фурманку. Выпхав перед хыжу віз, на котрім вчера возив гній, медже огноены дощкы, шмарив кус бандурчаной натины, яка од глони лежала коло колесьні. Потім пішов до сіни и вдів стары, барз подерты холошні. Мало, же барз подерты - та и обабраны, бо вчера в них возив гній. До того старе полатане пачісныма латами гуньчыско, а з під сусіка вытяг подерты доцяп керпці. До них нашли ся тіж брудны онучы. В коморі нашов баранячу папаху, ищы по черкесах з першой віины, огрызену цілком з єдной стороны молями зо серсти, и натягнув на голову. През діраву баранячу скору стырчали Семановы кудлы. Так одітий выпровадив зо стайні коня и запряг го до воза. Потім вернув ищы до загаты. Взав одтамаль довге вівсяне повересло и окрутив ним коньови передню ногу - од коліна по копыто.
- Боже, як ты ся позберав - гварит Анна. - Де так підеш, як чудак?
- А тобі якій чорт до мого збераня? - гаркнув Сєман. Анна нич юж не рекла, лем рушыла плечами и пішла до хыж.
Таком то "брычком" заіхав Семан перед школу, а сам і повлікаючий ногами, гвошов на ґанок и запукав до двери.
- Проше - почув голос пана Макуха. Семан отворив двери и став на порозі.
- Добрий ден - повів ґречно Семан.
- Дзень добри - одрюк пан повныма устами, бо ів сніданя. - Зараз іде - доповів, але и зморщыв ся одночасно на видок Семанового одягу.
За хвилю пан керовник вышов на ґанок. Быв позбераний по паньскы, в білу сорочку з чорпым краватом, в ясний літній плащ и попелятий капелюх. Як посмотрів на віз, то аж ним затриясло.
- Цо то? - То вы такым возом хочете мене до міста взяти? | Цо то за вуз?
- Іншого воза не мам - одповів спокійно Семан, и далі опертий о віз, скручав собі папіроса.
- Но, а ґдзе сьедзенье! - кричав пан. :
- Та сідайте собі ту - и Семан показав рухом на наруча натины медже гнійницями.
- Як можна на чімси такім сідати? - нервує ся пан Макух.
- Можна, можна - лагідно переконує Семан. - А, як не хочете, то я ту зараз зроблю. І Семан скочыв до плота, одорвав з нього дві драниці, положыв іх на півперек воза, а на них міх зо сіном яке мав для коня.
- О, єст готове сіджыня. Перша кляса! Прошу сідати -задоволене припрашав пана.
Паниско рад-не-рад сів на тот віз.
- Гей, ґаздо, а чого вы окренціли коньови ногу соломом?
- А бо го болит. Выкопытив си, злакров, и запухла му. Тепер мушу тоту ногу поливати квасном жентицьом, а ищы ліпше мочом - поучав Семан.
- Но, вйо, гнядий, вйо!
Семан взяв коня при пыску и провадит го, а пан сам на возі.
- А вы чом не сідате - звертат ся до Семана пан Макух -лем ведете коня, як корову? Коли мы так заіхаме до міста?
- Заіхаме, пане, заіхаме - лем помалы, а я сідати не буду, бо коньови бы было тяжко. Знате, тепер яр, кін змучений, штоденно як не плуг тягне, то борону, або віз з гнойом, то ледве лізе. Слабий, бо лем о сіні. Вівса неє, бо ся го посіяло, а знате, же як кін вівса не зожре, то не полетит.
Семанів кін жер овес штоденно и не быв слабий, мав охоту летіти, але ґазда тримав го міцно за пыск. Так доіхали до місця, де дорога была спадиста и возом зачало гнати. Товды Семан скочыв до кланиці, на котрий вісів деревяний ключ до гамуваня и зашляйфував. Шляйфа скрипит, а Семан дрындом летит коло воза и кричыт: Га-го! Га-го, ґнядий! При тім онучы з подертых керпци зачали Семанови на добре вылазити, а він зачав на них ся шпотати.
Люде поставали коло дорогы и перед хыжами, смотрят ся на тогу комедию, и аж регочут зо сьміху. Пан не вытримав и кричыт до Семана:
- Што то значыт! Што ты собі думаш, варията з мене робиш?
- Боже заваруй! Та чого бым з вас мав варията робити? -непевно одповідат Семан, а шляйфувати мушу бо беріг.
Кус дале, треба было іхати під гору. Семан підпер раменом кланицю и пхат віз з паном горі берегом. При тім голосно кричыт на коня: вйо, вйо, ґнядий. вйо!
Євка з решетом в руці, з котрого сыпала ярец для кур и качок, закликала сусідку Теклю, жебы ся на чудесию посмотрити. По другій стороні пристала Антося, што несла з потока воду.
- Йой, смотте ле, як Нецьо везе пана Макуха, а як крас ся позберав. як до фіякра! Га-га-га! - регочут. - Йой, людонькы, тріснути мож зо сьміху.
Пан Макух з червеного зробився синій, потім побілив.
- Нєх то, ясний шляґ трафі! - заверещав и скочыв з воза, и як юж быв кус дале, обернув ся и погрозив Семанови пястьом.
- Почекай, ты хаме, я тобі ищы покажу! - скричав и побіг стежком до школы.
- А, гев мя взний, ты мі чорта зробиш, бортаку еден -одповів задоволений Семан наздогін пану Макухови, и вышкірив пожовклы од дугану зубы.
- На дітох ся мі не пімстиш, бо їх не мам, а сам юж до школы не ходжу - розреготав ся и повернув коня, котрий жваво побіг домів.
- Та юж ес ся вернув? - звідує ся здивувана Анна, коли Семан заіхав перед хыжу.
- Но, та видиш, же юж - одрюк задоволений Семан. Потім зняв зо ся "парадну" одеж, вызув ся з подертых керпци, коньови тіж зняв зо здоровой ногы повересло, склав на віз плуг, колічка и борону.
- Иду під Пасічне, гній приорати - рюк до Анны сідаючи на віз. - А, и ноны два загоны під стоділками, што на карпелі, бым зорав. Вынесеш мі полуденок. - Но, вйо ґняди, вйо, бо пізно, злакров!
Пан Макух поіхав на сесию до Горлиц, але завюз го сусід, котрому добрі заплатив.
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/lemko/kuziak/13.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright ® LV Productions, Ltd.
|
LV Productions 3923 Washington Street Kensington MD 20895-3934 USA |
Originally Composed: March 23, 2001
Date last modified: