Мій дідо, Ваньо
Дідо Иван, нянів отец, знаний быв лем з того, же служыв в австрийскім войску тринадцєт років, быв- як няньо оповідали, при уланах в Шарош Потоку. Носив червений мундур, скірні з острогами і білий шынель. Повідали няньо, же як приїхав на урльоп и гвошов до хыжы в тім червенім мундурі, то діти так ся го перестрашыли, же втікали з хыжы як перед чортом.
Зас другий дідо, мамин отец, тіж мав імено, Иван, але тот быв славний з того, же быв добрым каміняром. Не такым простым од млинци, брусів чи дурбаків. То быв каміняр-артиста, бо виробляв кресты нагробны и придорожны. Ищы гнес тоты кресты можна споткати в декотрых селах на Лемківщыні. Важны етноґрафы, а між нима и проф. Райнфус, узнали мого діда Ваня за народного артисту, же він на камінных розпятях найліпше одтворяв анатомію чловека. Я зас, як смотрю на тоты дідовы кресты, то якоси небарз в то вірю, бо часом розпятий Христос ма десят ребер и пупок, а часом шіст-вісем. Бывало, же пальци на руках было о єден менше. Здає ся мі, же и сам дідо не барз вірив в свій талант, бо як фундував для себе придорожний крест, то сам выконав лем постумент, а крест и розпятя купив одляне зо желіза. Стоіт він до гнес на дідовім поли. Під розпятьом напис: "Да будет воля Твоя", написаний дідом.
Хочу ту зазначыти, же дідо не сам кресты робив, робили спільно з майстрами Матвійом и Васильом, робили, якбы гнес звати "тасьмово". Найперше разом выськіплювали з пісковой скалы одповідньой формы брылы. З такой брылы Матвій выкував трираменний крест (лем такий!), потім дідо долотом різбив на тім кресті розпятя Христа, на конец Василь, юж на чысто, выгладжав ціліст и выкував напис ІНЦІ. На долишній части постументу креста виконували напис: "Бо славу Божію составив..." (ту імя и назвиско фундатора) або "Фундатор сего креста"... (ту імя и назвиско) и рік поставліня. То на крестах придорожных. Зас на нагробных "Тут спочывет раб (раба) Божій (Божія), (такий або така), уроджений (дата), упокоівшись (дата), Вічная ему (ій) память!". И так переважні писало ся шабльоново. Дідо Ваньо любив собі часто півкватерок палінкы хыльнути. Проблемы з тым не было, бо корчма была по сусідскы. Думам, же Матвій и Василь тіж за колнір не выливали, але напевно, не пили тілко што дідо Ваньо. Длятого дідо быв барз задовжений в Хаіма, котрий знав дописати часом, незалежні чи боргував чи ніт.
Нераз было так, же дідови ся здавало, што Хаім за дуже му нарахував.
- Слухай, Хаім! - Я тілько не боргував. Ты штоси ошукуєш. На то Хаім:
- Бодай ты, Іване, такий здорів быв, як я ошукую, под ту і смотр!
Хаім бере крейду і пише на одвірю або на дощці:
- В неділю пив єс?
-Пив!
- В понедільок пив єс?
-Пив!
- В середу єс не пив?
-Ніт!
Хаім записав суму на неділю, понедільок, за середу (хоц не пив) тіж дописав (зв віторок тіж не забыв дописати). Потім вшыткы цифры підсумував, а дідо смотрів на то, як теля на новы ворота, бо праві нич з того не розумів.
- Но, видиш - гварит Хаім - де ошукую, што ошукую?! Разом еден риньскій и три шусткы як врізав!
- Е, та так, так - одрюк дідо - ты гаде, мудрий бос вчений.
И так борг ріс в Хаіма, з дня на ден, аж ся назберало, же пів ґрунту треба бы было продати, жебы Хаімови довг вернути.
Дідо зо своіма спільниками материяв на кресты не звозили до села, як то юж пізнійше ся робило, лем выробляли там на місци, при скалах, далеко за селом на горі. Нераз рано, як дідо выберав ся до роботы, то найперше в своій кузьні выклепав і выострив долото, шпіцы, клины и што было потрібне. Клав то вшытко до торбы разом з мериндьом, потім заходив до Хаіма і казав наляти кварту оковиткы до фляшкы, и аж так ишов до камінярской роботы.
Трафляло ся, же як дідо більше при роботі выпив, то часом рука ся затрясава при выкуваню розпятя, так же одбив Христови пальці на ногах або на руці. То была трагедия, бо втовды цементу в нас не знали, лем ціліст выкувало ся з єдной брылы каменя, а лучыня креста з постументом зміцняли розтопленом, горячом сірком. Як юж єм згадав, таке одбитя пальців - то была трагедия, втовды дідо метав долото и молоток, імав ся за голову і кричав:
- А бодай тя Христос скарав! Ціла робота на нич! Дост дуже такых зпосутых крестів лежало коло іх "фабрикы", аж парох, отец Володимир, раз на казаню кричав:
- Ей, вы пиякы каміняре! Там наробили сте такых балванів, але то преці крест, то хоцкі поприячте тото, жебы ся худоба не чухрала о них!
Втовды дідо и спільникы позакопували тоты "бракы" до землі.
Раз мама оповідали, як дідо в неділю пізно вертав з корчмы, а быв юж добрі пяний, але не од Хаіма, лем од Абрама. Деси під цмынтарьом дідови привідів ся чорт, котрий ся дражнив з дідом в тот спосіб, же двигав хвіст до горы и кричав до діда:
- Хот, и взний мя гев!
На того дідо барз ся образив, а же не быв з боячых, полетів домів, вхопив вилы и гварит:
- Чекай, я тя гаде взну!
И давай ганяти чорта вилами. Так того чорта дідо ганяв, аж сам влетів по пояс до гноівкы, а мав на собі новы білы холосьні. Не дост, же потім дідо смердів, як бы тыжден з пацятом в кучы сідив, то ищы новы холосьні знищыв. Рано, баба Пайза гварит:
- Но, видиш пияку, новы біліцькы холосьні. Смотр, як єс іх вышытлював!
Такий то быв мій дідо Ваньо. Гнес такого діда зо свічком не найдете.
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/lemko/kuziak/11.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright ® LV Productions, Ltd.
|
LV Productions
3923 Washington Street
Kensington MD 20895-3934
USA
|
Originally Composed: March 23, 2001
Date last modified: