Lubricant salesman from Losye

МАЗЯР 3 ЛОСЬОГО

Кожний старий лемко, незалежно вiд того, в якiй частині світу доживає свiй вiк, пам'ятае ту голосну мазярську рекламу в звичайно тихому карпатському селi. Коли вже в гори завiтала довгождана яр (весна) i «погорили» саниці, газди витягали з колешень вози, а на їx місце ставили сани, санки, копаниці i глаки. В возах міняли спрацьованi або зламані частини (обертні, кланиці, свори, дишлi, сниці) i осi мастили коломазьом, щоб вони не стирались, не скрипіли i щоб вiз легко їздив. Звичайно, кожний газда мусiв мати щонайменше два вози: легкий до щоденного вжитку i тяжкий до перевезення тягарiв. Бiльш заможні мали мистецьки зроблені i мальовані вози, т. зв. «"васанки"» або брички, котрими їздили на ярмарки, вiдпусти, кєрмешi, весiлля, до вiддаленої церкви. Такий вiзок, запряжений парою коней, вмiщав четверо пасажирiв, а при потребi навіть вісьмох. Вiд непам'ятних часiв коломазь доставляли лемківським газдам (i не тiльки) лосянські мазяри, котрi єдині знали то ремесло. Тому горлицьке Лосе мало славу найбагатшого села на Лемківщині. Ліси i поля нiчим не вiдрiзнялися вiд навколишніх, але забудова була злачно багатшою. Жителi села говiркою не вiдрiзнялися вiд решти лемкiв, але одягом були цілком ведмінні. Мужчини i жінки носили виключно фабричну одежу, тому на ярмарку чи вiдпустi їх можна було відразу впізнати по панському вбранні, хоча за власною модою. В будень лосянин-мазяр, котрий в бочках развозив по селах коломазь i час вiд часу голосно вигукував: «"Мази-мази, коломази, купте мази!"» був убраний в струксове вбрання, високу баранячу шапку, високi чорні чеботи, а взимi - в довгий чорний плащ на хутрi. Коні мав високі, доброї англiйської породи. Мазь продавали за гроші, або міняли на збiжжя, котре продавали з зарібком. Їх добрий товар був знаний не тiльки в Галичині, але и в Угорщині, Сiлезії, Пруссії, Бiлорусi, Українi. Декотрi лосяни як виїжджали ранньою весною, то поверталися додому аж під зиму. Дуже рiдко лосяни покидали своє село назавжди для заробітку, також не приженювалися до чужих сiл. Важко було i чужому «"вженитись"» в їx горду громаду. Лосяни хитрiстю значно перевищили решту лемків, як починалося переселения вони розбiглися по свiтi нiбито за бизнесом, а як минула загроза першими повернулися в рiднi хати. Мав я пагоду познайомитися зi славним лосянином Яковом Дудрою, добре знаним у нашій лiтературi. Часто його поетичні твори друкувалися в «"Нашому словi"» на «"Лемкiвськiй сторiнцi"», в яких він як справжній мазяр оспiвав долю i недолю свого мазярського покоління i нашої лемкiвської культури.

Previous Page. .Next Page



Index

Copyright ®1997 Jon W. Madzelan
This Home Page was created on Saturday June 5th, 1999
Most recent revision Saturday June 5th, 1999